Сочинение на тему " україна-єдиний народ"

Незважаючи на усі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного – миру, спокою, міцної та квітучої держави та чистого неба над головою.
Україна стала батьківщиною Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна ~- це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, — це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Я можу впевнено сказати, що моя Україна — найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави стверджувати це так категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене? Україна — це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність…

Україна — це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах…

Україна — це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…

Можна довго перераховувати все, чим для мене є моя країна, та чи буде тому край? Україна — це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожен порух моєї душі, кожен мій вчинок, кожен життєвий крок стосуються моєї країни.

Однак головне, що Україна — це та земля, де я народився, де завжди на мене чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це — моя Батьківщина, найкраща і найрід-ніша, завжди захоплива у своїй непізнаності й навіть непізнанності.

Україно! Ти для мене диво!І нехай пливе за роком рік,Буду, мамо, горда і вродлива,З тебе дивуватися повік.

Ці поетичні рядки належать В. Симоненку, відданому співцеві своєї країни, який завжди із захопленням і ніжністю відгукувався про Україну. Саме він автор слів, які знає кожен із нас:

Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава — це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили.

Гноблять, калічать, труять рід,Ворожать, напускають чари,Здається, знищено вже й слід,Лиш потурнаки й яничари.І ось — Стефаник і Куліш,Ось — Коцюбинський,Леся — квіти Степів страждальної землі,Народу самосійні діти! А то підземна загудеВулканом націй ціла расаІ даром Божеським гряде НамПрометеїв дух Тараса.(Є. Маланюк)

Я щиро вірю в невмирущість української нації і завжди обстоюватиму свою віру, як робили це тисячі моїх предків і як роблять це тисячі моїх сучасників, Україна вічна, бо вічний її народ. А головним підтвердженням цьому є її давня і героїчна історія, що довела: попри лагідну вдачу українці надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе й боронити свою країну. Допоки буде мій народ вірити в себе, у свої сили, допоки буде шануватися, доти буде існувати й розвиватися незалежна українська держава, про неї знатиме, її поважатиме світ. Я — часточка великого народу, і цим я по-справжньому пишаюся.

Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?

Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.

Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.

Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.

Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.

 

 

Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.

Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси.

Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.

Объяснение:

Було (дієслово) видно (дієслово) яри (ім.) й (спол.) вузькі (прикм.) долини (ім.) з (прийм.) садками (ім.), з (прийм.) білими (прикм.) хатами (ім.). На (прийм.) горах (ім.), на (прийм.) золотих (прикм.) банях (ім.) та (спол.) хрестах (ім.) лиснів (дієсл.) тихий (прикм.) відблиск (ім.). Тихо (присл.) на (прийм.) горах (ім.), мертво (присл.) в (прийм.) балках (ім.) та (спол.) долинах (ім). Цвітуть (дієсл.) соняшники (ім.). Озвучені (дієприкм.) бджолами (ім.), вони (займ.) чомусь (займ.) схожі (прикм.) для (прийм.) мене (займ.) на (прийм.) круглі (прикм.) кобзи (ім.), які (займ.) земля (ім.) підняла (дієсл.) зі (прийм.) свого (займ.) лона (ім.) на (прийм.) високих (прикм.) живих (прикм.) стеблах (ім.). І (спол.) під (прийм.) кожним (займ.) кущем (ім.) можеш (дієсл.) натрапити (дієсл.) на (прийм.) це (займ.) кругле (прикм.), соковите (прикм.) сонечко (ім.), зриваєш (дієсл.), розламуєш (дієсл.) - і (спол.) лежать (дієсл.) на (прийм.) долині (ім.) дві (числ.) іскристі (прикм.) грудочки (ім.), натикані (дієприкм.) насінням (ім.).