Провідміняти число дев'ятсот сімдесят вісім

Як я сажав бараболю ми тіки писали.

Мої бабуся і дідусь живуть у селі. Біля їхнього будинку ростуть дерева, кущі, городина. Є також вільна ділянка, на якій щовесни саджають картоплю. 

Цього року ми з батьками приїхали допомагати бабусі і дідусеві саджати картоплю. Увечері напередодні було вирішено, що працювати на городі будуть лише чоловіки, а жінки готуватимуть обід. Отже рано вранці я, тато і дідусь вийшли на роботу. З собою ми несли дві лопати і одне відро, щоб носити в ньому картоплю. Картопля для посадки вже була на ділянці. Це тато приніс її у той час, коли я закінчував сніданок.

Дідусь почав копати. Він робив невеличкі ямки. Виходив рівний рядок ямок, одна поруч із другою. У цей час тато пересипав з мішка картоплю у відро і приніс його мені. Я повинен був кидати в кожну ямку, що викопав дід, по одній картоплині. Робота спочатку здалася мені дуже простою і легкою. Але, коли тато теж взявся за лопату і почав копати, я захвилювався. Батько і дід копали вдвох, а я клав картоплю один. Чи встигну? Але мої побоювання були марними. Дідусь похвалив мене і сказав, що я все роблю правильно та швидко. Коли у кожній ямці першого ряду вже лежало по картоплині, тато і дідусь почали паралельно до першого ряду копати другий. При цьому, копаючи ямки у другому ряді, вони кидали землю на ямки першого, засипаючи посаджену картоплю.

Ми працювали до обіду. За цей час ми посадили п'ятнадцять рядків. Мама і бабуся приготували нам борщ. Мені здалося, що це був найсмачніший борщ у моєму житті.

Скільки людей у світі, стільки існує різних смаків. Уявімо, що всі люди на Землі мають одні й ті самі смаки, однакові уподобання, однакові думки. Жили б ми тоді й досі у кам'яному віці, бо жодна людина не намагалася б виділитися, довести свою думку, стати кращою, щоб привернути до себе увагу та змусити інших поділяти її переконання. Саме це і робить життя цікавим, бо із-за наявності різних смаків у людей ми бачимо абсолютно несхожі колекції одежі у відомих модельєрів, із-за різниці поглядів може розвиватися мистецтво (хтось, наприклад любить класичні твори, а хтось, можливо, авангард), наука тощо.
Із самого початку свого розвитку люди вступили у суперечності. Завдяки цьому ми маємо те, що маємо: міста, будинки, сім'ї. Людина — найрозвиненіша істота на Землі, дуже складний механізм, створений природою. Ми бачимо незвичайні твори мистецтва, такі несхожі один на одного, читаємо справжні літературні скарби, але кожен розуміє їх по-своєму... Та чи можливою була б наявність всього цього, якби серед шістьох мільярдів людей панував якийсь один смак?
Саме те, що люди мають різні смаки, робить наше життя кольоровим та яскравим, сповненим великих несподіванок. Тому суперечки й образи тут зайві. Іноді бачимо людину, яка вважає, що оточуючі повинні мислити, як вона, висміює чужі погляди й ображається, коли хтось не дотримується її думки. Не варто сперечатися з такою людиною, адже вона не розуміє, наскільки цінною є різниця в поглядах, від неї навіть можна почути образливі слова. Але якщо добре подумати, то розумієш, що не варто відповідати їй тим самим: така людина, як правило, обмежена, тому її можна лише ти. Правда, обговорення різних поглядів може бути надзвичайно цікавим (на подібних дискусіях базуються різноманітні телевізійні ток-шоу), але тільки якщо воно відбувається у межах розумного і не переходить у з'ясування стосунків з опонентами. Неправильно, коли свою думку починають нав'язувати іншій людині, оскільки кожен з існуючих на землі погля¬дів може знайти своїх прихильників. Чи то буде суперечка про літературні жанри, чи то обговорення ансамблів одягу, чи то виникне дискусія, яким повинен бути домашній інтер'єр, завжди знайдеться людина, що підтримає саме вас.
Така річ, як власна думка, робить людину особливою. Це властиво людям сильним, впевненим у собі, тому особистість зазвичай несхожа на інших. Якщо всі люди будуть такими, то так і житимемо, маючи різні смаки, різноманітністю думок будемо прикрашати життя, роблячи його унікальним. Але навіть якщо маєш власне бачення будь-якої проблеми чи питання, не слід забувати про те, що поряд із тобою така сама особистість, як і ти сам. Думки ближнього треба поважати і цінувати, інколи незайвим є й прислухатися до них. Чинячи так, людина має репутацію мудрої й розважливої, до неї звертаються за порадою, як до зразка поміркованості.