Що булоб як би всі українці булиб як одна сімя?

якби українці були як одна сім"я то би не було двох державних і би не думали чи встановити її. якщо би вони були разом - вони би все пережили, не було б областей, було одне єдине місто - україна. вони переживали за   спільне горе, за спільні проблеми. вони би не ображалися однин на одного, ніколи б не сварилися. проблем би взагалі ніяких не було.

як розумів щастя т.

шевченко? я вважаю, що щастя у розумінні  тараса григоровича - велика та вільна  родина, незалежна

країна. для поета було важливим особисте щастя, про яке ми можемо дізнатися з

його інтимної лірики. проте особливе значення шевченко надавав і щастю

загальному, народному. значне місце у його житті займали мрії про щасливу

країну, у якій кожен бажаючий може отримати освіту, проявити свої розумові

здібності. у цій країні відбудеться переосмислення суспільних цінностей та

кожна особа буде по-справжньому вільною. тобто щастя для шевченка - це привітна

та тепла рідна земля, на якій працюють вільні селяни, господарі своєї долі.

подробнее - на -

проблема змін в українській освіті постійно перебуває в полі зору громадської думки. водночас українське суспільство чітко не усвідомлює, що, як і чому слід змінювати в освіті. зумовлено це часто нерозумінням сутності сучасних цивілізаційних змін, нових вимог, що постають перед людством, нездатністю пов’язати розвиток освіти з контекстом підготовки людини до життя у ххi столітті.

по-перше, людство вступило в новий тип цивілізації — інноваційний. його характерна риса — постійна змінюваність знань, технологій, інформації, обставин, стилю життя тощо. і відбувається це значно швидше, ніж підростають нові покоління. тож постає завдання по-новому визначити мету і функції освіти. крім творчого засвоєння базових знань, нині, як ніколи раніше, актуалізуються два завдання: виробити в дітей і молоді здатність, бажання й уміння навчатися впродовж життя, а також застосовувати знання як основу практичної діяльності. за цих умов формується знаннєва, інноваційна людина, для якої знання, творчість — життя. саме такі люди і будуть визначати майбутнє нашого суспільства.

по-друге, сучасна цивілізація суттєво розширила комунікативне середовище, в якому живе і діє людина. щоб за цих обставин бути ефективною в діяльності, вона має бути самодостатньою, здатною свідомо діяти в «хащах» комунікацій. отже, в освіті треба змінити сам спосіб включення особистості в навчальний процес. суб’єктно-об’єктні відносини між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, мають змінити суб’єктно-суб’єктні, де обидва учасники навчального процесу активні, рівноправні у взаємодії і взаємно шановані й відповідальні. відтак авторитарну репресивну педагогіку треба замінити демократичною педагогікою толерантності і співпраці і в школі, і в університеті.

по-третє, розвиток людства набув характеру, що робить конкурентоспроможною лише людину, здатну жити й діяти в просторі, тобто істську людину. в її формуванні багато складових: від світоглядної підготовки, що адекватно відображає світ і місце в ньому україни, до надання можливості працювати, спілкуватися і взаємодіяти в такому всеосяжному просторі, тобто достатньої мовної підготовки. в освіті україни слід здійснити своєрідний мовний прорив: випускник школи повинен вільно володіти державною українською, рідною (російською чи іншою) і обов’язково — ійською мовою як світовою. вивчення ійської мови має стати обов’язковим для всіх школярів.