Ір опис за картиною васильківського козача

в центре картины – волы, пасущиеся на зеленом лугу возле озера. справа – высокое обширное дерево, под которым покоятся люди. для них вол – показатель достатка семьи, своеобразный символ земледелия. человек на картине отошел на второй план, выдвинув на первый план своих верных . ведь это ласковое, красивое и сильное животное сопровождало крестьянина от колыбели до могилы.  пейзаж «казачья левада» – это чистосердечное признание художника своей родине в сыновней любви.

Незалежно від того, де ми живемо, чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо тепло рідної оселі. І Це тепло вимірюється не температурою повітря, а затишком і любов’ю. В багатьох народних колискових оспівується ця тема. Матуся в дитинстві завжди співала нам колискові, щоб ми скоріше засинали. Прикро думати, що десь є діти, у яких одна велика домівка на всіх — інтернат. Та я переконана, що там працюють добрі досвідчені люди, і вони виховають цих дітей такими, що їм захочеться мати свою власну затишну домівку, до якої будуть із радістю повертатися вже їх діти.

Рідна мова – це велике надбання для кожної людини.

Говорячи мовою предків, ми віддаємо гідну шану нашим славним прадідам-козакам. Мова дає змогу зберегти національні традиції, українську мелодійну пісню. Рідна мова – це перше наше слово, мамина колискова. З нею тісно пов’язане пізнання навколишнього світу. Ми спілкуємося, виражаємо свої думки, мріємо, вивчаємо минуле, залишаємо слід для майбутнього. Мова ідентифікує нас як народ у великому світі.

Тому треба не забувати рідну мову. Вивчати та збагачувати своє мовлення у великій українській родині.

Історія повідомляє, що були часи, коли знання рідної мови вважалося немодним, непрестижним. Коли навіть малограмотні люди намагалися віддати своїх дітей до шкіл із російським навчанням, думаючи, що тоді їх діти стануть розумнішими, культурнішими.

Зверніть увагу, як розмовляють у нашому місті. Більшість просто "емігранти" власної мови, що користуються суржиком і позиченою напівскаліченою російською мовою. І як тут не згадати талановитого письменника М. В. Гоголя й його повість "Тарас Бульба": "Свій зі своїм не бажає розмовляти, свій свого продає... Переймають хтозна-які звичаї, гордують мовою своєю". Саме від таких людей і слід захищати рідну мову. її слід оберігати від шаленої кількості запозичених слів (якщо в нас є власні відповідники). Треба обмежити їхню кількість.