Напишите рассказ на тему: "похід з класом", умоляю, буду !

Вихідний день на початку травня видався дуже теплим і сонячним. Мій клас вибрався на маївку, щоб відпочити від завантаженого навчальним процесом кінця року і зарядитися весняним настроєм для майбутнього, останнього дзвоника.

Рано вранці, коли сонце ледь торкнулося своїми ніжними променями верхівок дерев, що біліють на околицях, та висотних мікрорайонів, ми першим тролейбусом доїхали до кінцевої зупинки на заміському шосе. Попереду зеленіло поле молодої пшениці, а за ним – мальовничий ялинник, який щороку поповнювався новими саджанцями молоденьких сосен і ялинок.

В'язка каша весняного бездоріжжя під нашими ногами поступово змінювалася велюровими острівцями смарагдового моху і пружинистим килимом торішньої рудої хвої, яка смачно похрустувала. Ми повільно йшли один за одним, ухиляючись від розчепірених лап колючих сосен.

Деякі багаторічні ялини були настільки високими, що, здавалося, чіпляли своїми синьо-зеленими волохатими верхівками білі баранці хмар, які гралися в хороводі небесного танцю. Бешкетне сонечко то пірнало в їх збиту пінку, то лукаво визирало, підморгуючи розсипом сонячних «зайчиків».

Ми без перешкод і довгих пошуків знайшли підходящу для пікніка галявину і розвели невелике багаттячко з сухих гілок і шишок. Розмовляючи упівголоса, щоб не потривожити невидимих ​​лісових мешканців, ми затишно розташувалися навколо вогню, який бризкав снопами іскорок, і насолоджувалися красою та спокоєм вихідного дня.

Далека зозуля відлічувала наші довгі роки, а безтурботний дятел в перервах між розкотистими перестуками з цікавістю поглядав на нас, смішно кланяючись з боку в бік своїм червоним беретом. Весняні мотиви пташиних трелей зливалися в унісон, зависаючи над вічнозеленим лісом життєствердним акордом гармонії.

По дорозі додому ми дуже часто озиралися назад, подумки прощаючись з чарівною казкою природи рідного краю і з твердою впевненістю повернутися всім разом в це чудове місце під час наших літніх канікул.

"кажуть, ви вже одержали призначення? ",- звернувся до інни археолог після мовчанки. "так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "берете курс на кураївку. кличе вас берег любові…" "звідки ви це знаєте? "- здивовано запитала дівчина. "багато що про вас знаю. цікавлюсь. це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "аж дивно чути". "нічого дивного. люди шукають скарби. та не завжди шукають їх там, де вони лежать. а вони, може, під тобою. отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "знов якось загадково". "ви бажаєте ясності чіткості різкості? не знаю, як треба говорити в таких випадках, інно… колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! розумієте? прийміть, не відкидайте їх, інно",- і він простягнув їй руку. "ви жартуєте? "- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "не годиться такими речами жартувати…" "які жарти! " 

Дивосвіт мистецтва дуже різноманітний. Все що навколо нас: природа, схід сонця, земля, спів птахів, люди-відображається у мистецтві, даючи нам змогу слухати, відчувати, насолоджуватись пейзажами, сміятись та плакати, зачитуватись поетичними рядками. Сила впливу творів мистецтва на людину дивовижна. Те, яким людина бачить світ, вона втілює в мистецтво

Мистецтво — це все найпрекрасніше, що створено руками й розумом людини.

Мистецтво-це, і картинні галереї повні унікальних полотен, що розкривають нам таємний сенс далекого минулого, пронесеного крізь століття, яке донині не втратило своєї актуальності, і візерунки майстерних рукодільниць, і ювелірно оброблені коштовні камені і метали, і світова література та багато іншого.

Твори мистецтва впливають на наші емоції, примушують нас хвилюватися, радіти, сумувати, любити й ненавидіти... А все, що торкається нашої душі, не забувається, бо пам'ять серця-то найміцніша пам'ять.

Україна з давніх-давен чарувала і дивувала вона приїжджих витворами мистецтва: різьбленням по дереву, куванням заліза, виготовленням скла та прикрас.

Особливе місце серед інших видів мистецтва посідає вишивка. Хто хоча б раз у житті бачив українську сорочку-вишиванку, той на все життя закохався в неї.

Саме тому людина не може існувати без мистецтва, як і мистецтво не може існувати без людини.