Твір-роздум на морально-етичну тему у публіцистичному стилі

Твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі
Відколи існує людство — були конфлікти, були війни. Причини кожного випадку начебто називають різні, але легко переконатися в тому, що насправді причина одна й та ж — неповага до інших людей, бажання панувати й підкоряти собі, утверджуючи свою зверхність. Мені невідомий жодний факт конфлікту, який стався через якесь непорозуміння.

Бувають звичайні війни як прояв державної політики, коли з обох сторін гинуть люди. А скільки «війн» відбувається в житті кожної людини, породжених грубістю, зневагою, приниженням. Такі «війни» ми називаємо побутовими конфліктами. Добре, що в деяких школах дітей навчають розв’язувати конфлікти ненасильницьким а шляхом розмов, бажанням порозумітися, одним словом, — шляхом переговорів. А як же бути тим, кого в школі цьому не навчають? Та ще інколи й самі вчителі бувають стороною конфлікту? На моє глибоке переконання, про вирішення конфліктів треба писати всюди: в Інтернеті, в молодіжних газетах чи журналах, розвішувати плакати, кидати в поштові скриньки листівки на зразок реклами. А всіх без винятку вчителів треба навчити конфліктології. Бо конфлікт, в основі якого — жорстокість і небажання розуміти інших, врешті може обидві сторони зробити такими ж жорстокими й несправедливими стосовно інших людей. Річ у тім, що часто скривджена людина жадає помсти, а це штовхає до нових і нових конфліктів. Такі виснажливі моральні «війни» просто спустошують людину й роблять її черствою та байдужою до довколишніх.

У конфліктах не буває переможців, програють обидві сторони, якою б не була причина конфлікту. Наприклад, на додаток до того, що було сказано вище, треба було б над входом до школи повірити плакат: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Може, після цього конфліктів би стало менше, зокрема в школах.

Збережи - » Твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі . З'явився готовий твір.

Умовний б виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б).

Частка б, би в умовному пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.

Дієслова умовного як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.

Форми умовного найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).

Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання:

Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а потім уже відповідно до сказаного утворилася земна твердь, вода і т. ін. Виходить, первинне — Слово. Це наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недарма говорять, що словом можна вбити. Але словом можна і відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані будуть по-різному. Мова — це живий організм. Він у постійному русі: одні слова народжуються, інші вмирають, треті переходять з однієї мови до іншої, четверті змінюють стильову приналежність. Ця безперервна динаміка і є життям мови. Втручатися в нього декретами, заборонами, постановами, рішеннями безперспективно. Усередині мови, за К. Чуковським, діє саморегуляція. Це таке явище: процесу відновлення мови протистоїть тенденція опору нововведенням. Жива, як життя мова створює бар’єри, що перешкоджають надто швидкому і безладному відновленню мовлення. Коли б не це, мова втратила би свій цілісний характер і в XXI столітті ми не розуміли б поезії основоположника російської літературної мови великого О. Пушкіна.
Завдяки цій тенденції мова, як би не змінювалася, і зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш її час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять до рідної мови, пристосовуються до неї (наприклад, англійські іменники, потрапивши до російської або української мови, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово «тротуар» українській мові не витісниться словом «топталище» (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово «архіпелаг» словом «багатоострів’я».Звичайно, без потреби заповнювати рідну мову іншомовними словами варто.