Робота над помилками в треба написати правило к помилки 1.дире(и)генською 2.на г (г )оголівські 3.м(м)узика до кобзаря 4.полтавщ(і)ині 5.при(е)м'єри 6. р(р)іздв'яної ночі 7.х(х)арькоівської 8. ки(ї)еві 9. слобожанщ(і)ині помилки я написавв дужках

диригент,гоголівські,музика,полтавщіні,премєра,харківської,київі,слобожаншині,

Твір на тему дитинство коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… а батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми. зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові . мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. вони ще молоді й енергійні. бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним. перший ій улюбленець – кіт мурзик. перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити. дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. я знаю декілька підлітків з  нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні. я вдячний своїм батькам за те,   що моє дитинство було щасливим. я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, нам долати труднощі дорослого життя.

насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. це не річ, яку можна побачити чи . це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.

патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до батьківщини. для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. такі почуття зрозумілі, вони природні. далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. у широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої батьківщини ставляться у світі. а патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.

патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її батьківщині. це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. оце й є патріотизм. володимир великий, тарас шевченко, сергій корольов, василь стус, ганна безсонова, яна кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. і таких дуже багато!

інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають батьківщину та шукають щастя деінде. хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.

тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї батьківщини. проте такі прагнення мають цінуватися. людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.