Твір міні "Нічне небо" у художньому стил

У червні в коморі пусто, а на полі густо. Хто вранці плаче,той ввечері сміється. Хто рано встає, тому Бог подає. Йому влітку-жарко, а взимку-холодно Хай і смішно, аби затишно. Зробиш спішно-вийде смішно. Буде тому голодно, хто в жнива холодку шукає. Ластівки низько літають — дощ обіцяють. Високо і швидко пливуть у небі хмари — на гарну погоду. Хто влітку холодку шукає, той взимку голодним засинає. Риба шукає, де глибше, а людина —де краще. Тихше їдеш — далі будеш. Не лінися рано вставати та змолоду більше знати! Око бачить далеко, а розум ще дальше.

С туману веринали нові хвилі, чулося, що за ними йде ще не

ймовірна кількість інших. Туман був густий, і як весоке сіре

шумовиння покривав розлютований море. Ми сіли намол і

спустили ноги. Хвиля розбивалась об камінь і дохлюпувала до

наших підійшов солоні краплі. Часом ми помітили баранця

на черговій хвилі, й тоді бігли в бік доки за нами гналися

розгнівані води. Сплески вилітали так високо, що ми крізь них

дихали подвійною вогкістю шторму.

Ми розмовляли про ніжні пахощі степів. Безмежний степ

поріс травою. Як у морі хвилюється його зелена поверхня,

багато барв розкидано по степу щедрих барв збудженої землі.

І високе небо зависає блакитними шовками, до обріїв дзвенить

відблисками дорогого каміння голубими переливами степової

таємниці й високими милодіями степових птахів.

Пливе степ на ставивши вітрила. Море, пустельний степ

одного забарвлення та одного запаху. Через це людина шукає

інших морів, дальших обріїв і молодшої таємниці. Степ межує з

морем, що завжди приймала журавлів зі степу (За Ю.

Яновським ).