Що таке вставне слово? приклад речення

Вставні слова і речення не є членами речення й не відповідають на жодне питання в реченні. Вимовляються вони з особливою інтонацією (пониження голосу й більш швидке проговорювання), а на письмі відокремлюються комами, рідше - тире.Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до свого висловлювання. Вони не несуть нової інформації, а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.1. Вставні слова і речення виражають впевненість: безумовно, без сумніву, звичайно, зрозуміло, правда, безперечно, дійсно, розуміється, авжеж.2. Вставні слова і речення виражають невпевненість: може, може бути, здається мабуть, можливо, напевно, либонь.3. Вставні слова і речення вказують на джерело повідомлення: кажуть, по-моєму, мовляв, на думку (когось), за словами (когось) і под.4. Вставні слова і речення виражають задоволення чи незадоволення: на щастя, на жаль, як навмисне, дивна річ, на диво, як на зло і под.5. Вставні слова і речення вказують  на зв'язок між думками, їх порядок: по-перше, до речі, таким чином, наприклад, нарешті, отже, виходить і под.6. Вставні слова і речення привертають увагу співрозмовника: знаєш, зверніть увагу, між нами кажучи, бач, бачте, чуєш, знай і под.7. Вставні слова і речення дають оцінку повідомлюваному з точки зору звичайності: як завжди, бувало, як водиться і под.8. Слова ввічливост пере будь ласка, добрий день, здрастуйте, на добраніч.Приклад речення:Мабуть,треба спочатку визначити не тільки зміст,а й мету викладених думок.(Вставне слово- мабуть,виділяється комою)

сцепились

состав слова:

приставка — с,  

корень — цеп,  

суффикс — и,  

окончание — и,  

постфикс — л,  

постфикс — сь ,  

основа слова — сцепи .

часть речи — глагол , части слова — с/цеп/и/л/и/сь , способ образования — префиксально-суффиксально-постфиксальный .

обратившись

состав слова:

корень — обрат,  

суффикс — ивш,  

суффикс — и,  

постфикс — сь ,  

основа слова — обративши .

часть речи — деепричастие , части слова — обрат/ивш/и/сь , cпособ образования — суффиксально-постфиксальный .

безперечно, у кожного з нас є улюблений куточок україни. в одного це величний, пишний київ або красуня полтава, в іншого — тихе взимку і гомінко влітку приморське селище або ж мальовничий закарпатський хутір. а у мене цей куточок — демківці (є таке село у житомирській області), хоча живу я у великому місті. щороку я проводжу у демківцях майже все літо. там я пізнаю справжнє життя: не книжкове, вигадане, а таке, яким воно є — звичайне, реальне, без прикрас. не обминають мене і клопоти, пов’язані з життям у сільській місцевості: рано , ходжу по воду до криниці, бабусі по господарству тощо.

саме там я побачила «народження» хліба: від зерна до паляниці. у моєї бабусі дуже великий город. одну третину його займає городина, другу третину — трава на сіно (до речі, сіножать — тричі за літо). а третя частина — пшениця.на початку серпня розпочинаються жнива. усі родичі збираються і разом жнуть (серпами! ) пшеницю по черзі у кожного. колоски в’яжуть у снопи, скирдують, потім молотять і везуть на млин. з отриманого борошна бабуся протягом року пектиме запашні паляниці, смачні струделі, пиріжки та пампушки. маю зізнатись — нелегка хліборобська праця. (після усього побаченого до хліба ставишся зовсім інакше). адже все відбувається так, як описано у творах українських класиків xix століття. нічого не змінилось! і це сьогодні, у добу високих комп’ютерних технологій!

у демківцях я почуваюсь дуже комфортно, адже демківчан зовсім не цікавить, у що ти одягнутий, яку школу (елітну чи звичайну) відвідуєш. для цих простих людей передусім важливо, щоб ти був людиною та вмів працювати.

до речі, у демківцях ще є хати, вкриті соломою, на стріхах яких живуть лелеки. ще існує звичай не замикати будинок, коли йдеш із дому: просто до дверей притуляють коромисло — на знак того, що вдома нікого нема. і, повірте, ніхто не зайде і нічого не візьме.

це інше життя, інший вимір. можна було б ще довго «освідчуватись» у коханні демківцям, але чи є сенс? я скажу просто: для мене це найулюбленіший куточок україни.