Твір-роздум на тему "з якою людиною приємно спілкуватися"заранее,

Дуже приємно спілкуватися з ввічливими людьми. а кого ж можна назвати ввічливим? у першу чергу того, хто опанував основні правила культури поведінки. усім відомо, що вітатися, показуючи свою неприязнь, дуже нечемно, а ще гірше не відповідати на вітання. вихована людина не повинна передавати свій поганий настрій іншим. а відчуття тактовності, передбачення негативної ситуації й запобігання її виникненню — домінуючі риси порядної людини. недарма в народі кажуть, що культурна людина, мов весняне сонце, не тільки приносить тепло, а й веселить душу. вихована людина з повагою ставиться до своєї родини, до свого роду.неможливо бути люб'язним та ввічливим на побаченні й брутально поводити себе вдома чи в школі. а освіченість — провідна риса сучасної людини.сподіваюся, що у найближчому майбутньому невихованих людей буде все менше.демокріт сказав: «ввічливі люди бувають не стільки від природи, скільки від тривалих вправ». тобто, щоб стати вихованим, треба багато працювати над собою.

Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. багато дорослих часто говорять: «як добре бути маленьким! можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна і спостерігати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...