Чи буде доречно вжити словосполучення "сива давнина", якщо ми говоримо про події 10-тистолітньої давності? якщо ні, то чим можна замінити?

Стояла велика діброва. Були там і дуби широкочолі і липи запашні й трімтячі осики і всяке інше дерево. З краю була й білоцвітна черемшина і червона калина.

Стояла діброва, пішалася, купалася в промінні сонця.

Аж ось одного дня пройшли люди, а з ними вози. На тих возах лежали сокири. Вони були ще без топорищ, але були нові, блискучі, страшні. Смерть, погибель наша пройшла, загомоніли всі дерева. Та озвався старий, найвищий дуб: "Ні, братове, не турбуйтесь. Не пройшов ще наш кінець! Сокири гострі, та вони самі нічого не вдіють з нами. А от як пройдуть їм до і наші топорища, отоді загибель наша пройде!"

—мороз такий міцний, що аж сміється,— розказував батько, коли повернувся додому. — Я ішов через леваду, а просто з-під моїх ніг вискочив заєць, і навіть не злякався, не втік, а ледь пересував лапками, можна навіть за вуха взяти. Тепер у полі все завіяно снігом, це зайці до села внадилися, на городах та в садках їм легше їжу знайти. Це ж можуть і молоді яблуні в нас пообгризати.

Василько глянув крізь шибку на засніжений садок, одягнув кожушка, озув биті валянки й вийшов на двір. Поки йшов до погреба, мороз веселенько так і співає йому під ногами. У погребі Василько набрав моркви, і з капусти наздирав листків та й пішов городом до саду. Під стовбурами молодих яблунь він клав десь морквинку, а десь капустяне листя. І радів: уночі зайчики не стануть обгризати кору на деревах, тому що матимуть куди смачнішу поживу. Залишилося іще трохи моркви, тому Василько перейшов до сусіднього садка. Та тут під грушею хтось уже поклав моркву. А також майстерно прилаштував дротяне сильце. Василько, гамуючи своє хвилювання, відв'язав пастку, і кинув її як можна подалі в дерезу.

Сделай лучшим ответом