25 б.напишіть схеми до всіх речень: 1.ми не святі, у нас були гріхи, але боролись ми за правду сміло.2.людина йде до краси, вона творить її, і цим людина відрізняється від усього сущого.3.добро, неначе пух, його розвіє найменший вітер, а невависть - це чавун, котрий тисне давить і розчавлює.4.знав я друзів своїх, що не мали хвальби, а чи зради, бо хвальба то є тлінь, а від зради немає поради.5.сутність моральних цінностей не змінювалась від конфуція до наших часів, лише список їхній доповнювався, та ще ставлення до них від покоління до покоління зазнавало змін.​

цей твір можна переробити на твою тему. почитай. 

«людина – найвеличніша з усіх істот. людина – найнещадніша з усіх істот. людина – найпідліша з усіх істот…» (і. багряний)

                  я підтримую думку автора. дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.

всього життя людина виявляє себе з різних сторін. на роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. з одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати    характер, а де не треба – промовчати. але з і іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.

                  яскравим прикладом є одна з героїнь твору івана нечуя-левицького «кайдашева сім*я» маруся кайдашиха. до незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. це видно у звертаннях до мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «це не мотря, а бендерська чума»… така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.

                  людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. утім, я думаю, це неможливо. люди – найнепередбачуваніші створіння на землі. наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. прикладом цього може слугувати герой твору миколи хвильового «я (романтика)». хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував    образ своєї матері, безпощадно вб*є її? як можна виправдати цей вчинок? після цього він ніколи не стане щасливим. сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. і хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.

                  можливості людей безмежні. протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. людина винайшла ліки, машини, електрику, інтернет… ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має  достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.

                  отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на землі. у їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це  використають.

                                                                                                                                                      к.медовник

Український рушник споконвіку був символом україни, як і калина, і верба, і українська пісня. але українських народних пісень уже мало співають. на вербах, що ростуть уздовж річок, хлопчиська влаштовують «тарзанки», з яких стрибають у воду. а рушник — це просто кусок білого полотна з вишитими на ньому птахами і квінещодавно я була на весіллі у своєї двоюрідної сестри. реєстрація відбувалася в центральному палаці одруження, вінчання в церкві — усе було дуже красиво. ось машини вже під'їхали до ресторану, де мав відбутися банкет. вийшли на ґанок батьки молодих. у руках у матері нареченої був величезний рум'яний коровай, що лежав на красивому рушнику. я не повірила своїм очам — це був той самий, котрий довго вишивала наша бабуся і який ми із сестрою, жартуючи, ледь не розірвали навпіл: кожна тягла його до себе. тоді в бабусі на очах виступили сльози. пізніше вона розповіла нам, що дуже старалася зробити цей рушник схожим на той, з яким зустрічали після вінчання її і дідуся їхні наречений і наречена вийшли із розкішного лімузина, поклонилися батькам, поцілували коровай, який потім разом із рушником лежав на весільному столі.отже, не вмерла ця традиція, не вмер рушник. так зустрічали молодих в україні і сто, і двісті років тому. навіть зараз, коли на нинішніх наречених — розкішні вінчальні плаття, женихи одягнені в елегантні смокінги, а весільний кортеж здебільшого блискучі «іномарки», неодмінним атрибутом навіть найсучаснішого весільного торжества залишається простий, може, навіть грубий український рушник. він не змінився. змінився час, іншою стала україна, а український рушник залишився колишнім. на ньому так само шаріють ягоди калини і горобини, співають птахи, зеленіють гілки дерев, синіє льон. його, як і колись, вишивають з любов’ю, довго просиджуючи біля вікна.я впевнена, що рушник залишиться таким же, яким він був завжди. недарма його прославляли тарас шевченко, павло тичина, андрій малишко. рушник — це святиня. святині не змінюються. вони або живуть, або вмирають.бабуся, чи простиш ти мене? чи піднесеш і мені в день мого весілля неоціненний подарунок, у який вкладеш свою душу? чи вишиєш ти і для мене український рушник? я дуже на це сподіваюся. нехай і в моїй родині буде святиня.