Дед кирилл видно забыл про отдых расставить знаки препинания (если надо)

Дед Кирилл,видно, забыл про отдых

Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.

Жили були Лисиця та Вовк. Якось взимку Лисиця, залізла

у хату рибалки й вкрала в ньго риби багато. Повернулася додому, сидить собі, рибу їсть. Аж прийшов до неї

Вовк і каже:

- Лисичко-Сестричко,чую я,ти рибку їси?  

- Так, Вовчику-Братчику

- Може поділися трохи?

-Та ні, я так вночі старалася, ловила, а ти сам піди до озера й налови собі!

-А я ж не знаю, Лисичко, як рибу ловити, ти мене може навчиш?

- Там усе дуже просто, просто опускаєш хвіст у воду, й примовляєш : ловись рибка велика і маленька...  

- всьго лише?

-так, я можу с тобою сходити, якщо хочеш

- добре

Пішли Вовк та Лисиця до озера, Вовк сів на лід, опустив хвіст у воду, й примовляє: ловись рибка велика

і маленька, ловись рибка велика і маленька...

А Лисичка каже: - Вовчику-Братчику, я зараз сходжу, й повернуся

-добре. Відповів Вовк. Довго чекав Вовк Лисичку, але вона не поверталася. Вовк хотів вже висунути хвоста з

ополонки, але щось не виходило.  

-мабудь даже багато важкої риби начеплялося - подумав Вовк. Тягне хвоста Вовк, а хвіст не витягується. Повернувся

Вовк до ополонки, а вона разом із хвостом замерзла!

Тим часом лисиця пішла до села, й почала кричати : Вовк на озері! Вовк на озері!...

Селяни всі повиходили, хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами!

Почали вони до Вовка бігти, а він як побачв, що до нього люди йдуть, як побіг, а хвіст у ополонці залишився.

Селяни не встигли його наздогнати, але потім Вовк більше Лисиці не довіряв