Текст , , немає нічого важливіше за слово"

Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.

Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.

Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».

Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її до вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує  усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом.

Школярі всю зиму готувалися до зустрічі птахів. Учні зробили для птахів невеличкий подарунок. Вони побудували для них годівнички та повісили їх у подвір’ї школи. Також вони підготували запаси зерна, щоб підгодовувати птахів. Вони насипали його в годівнички та стали чекати на повернення птахів. Птахи дуже зраділи такому подарунку і охоче стали прилітати та їсти у годівничках. Кожен день шкільне подвір’я було наповнене щебетанням та співами пташок. Школярі відчули, що робити добро іншим - це завжди добре.

 Прийшла зима. З півночі повіяв студений вітер , і з неба посипалися сніжинки . Кружляють у повітрі і падають на землю – одна красивіше інший! Ось квітка з шістьма пелюстками ; ось зірочка з п’ятьма променями. Чим тихіше морозна погода , тим красивіше падаючі на землю сніжинки . При сильному вітрі у них обламуються промені і грані , і білі квіти і зірки обертаються в сніжну пил. А коли мороз несильний , то сніжинки скочуються в щільні білі кульки , і ми говоримо тоді , що з неба падає крупа. Падаючи на землю , сніжинки ліпляться одне до одного і , якщо немає сильного морозу , утворюють пластівці. Шар за шаром лягає сніг на землю , і кожен шар пухкий , бо між сніжинками багато повітря . А от хто з вас знає , чому хрумтить сніг під ногами ? А я знаю . Він хрумтить від того, що під вагою вашого тіла ламаються зірочки і промені. Йде зима , ростуть замети , і сніжний покрив поступово стає щільним. А тут ще пригріває сонце , ні на хвилину не забуває про свою роботу вітер . Іноді він налітає з півдня і приносить відлига . А коли після відлиги вдарить мороз , то на снігу утворюється тверда скоринка. Вона називається настом . Я дуже люблю зиму .