Скласти діалог на тему "яку професію обрати" уживши розгорнуті репліки.писати прості речення

Якось одного разу зустрілися двоє друзів. - Привіт, Андрій! - Привіт, Катруся! - Як справи? - Все добре - А ти вже обрав професію, ким хочешь стати у майбутньому? - спитала дівчинка - Останій час я думав над цим. А ти вибрала? - Звичайно, я обрала тільки я не знаю, що вибрати. Чи фотографа чи вчителем. А ким ти хочешь бути? - Я вчора все обдумував та вирішив, стати екскурсовод - сказав Андрій - А чому ти цю професію обрав? - запитала Катруся - Тому що, знати все цікаве це дуже добре. І розповідати усім хто не знає - Зрозуміла - Пока! Мені потрібно вже додому! - Пока! До зустрічі!

"Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях. 

Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними. 

Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством. 

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.