Расставьте знаки препинания чи були ви в музеi украiнського народного мистецтва? якщо були, то, думаю, ви бачили керамiки це виробы народного гончарства. а пом'ятаэте тi чудовi вази, горщики, глечики? цю красу протягом столiть робили гончарi з глини. глина - це справдi безцiнний скарб. з неi роблять багато рiзних речей. майстер заливаэ глину водою i мiсити поки глина не стане дрiбною, чистою й м'якою. цей процесс дуже важливий. готову глину вiн кидаэ в центр гончарного кругу. кiлька торкань i на крузi з'являэться макитра, ваза чи мисочка. потiм майстер лiпить з глини лева, оленя, що захоче. це все потiм розмальовуэ фарбами - ангобами. далi майстер, просушивши вырiб, ставить його в пiч. випалювання - важлива частина. пiч мати високу температуру й не втрачати ii. пiсля випалювання вироби стають мiцними. тепер iх покривають поливою й ставлять для повторного випалювання. i от керамiчний выбiр готовий!

Чи були ви в музеї українського народного мистецтва? Якщо були то, думаю, ви бачили керамiку - це виробы народного гончарства. А пам'ятаєте тi чудовi вази, горщики, глечики?
Цю красу протягом столiть робили гончарi з глини. Глина - це справдi безцiнний скарб! З неї роблять багато рiзних речей.
Майстер заливає глину водою i мiсить, поки глина не стане дрiбною, чистою й м'якою. Цей процесс дуже важливий. Готову глину вiн кидає в центр гончарного кругу. Кiлька торкань i на крузi з'являється макітра, ваза чи мисочка. Потiм майстер лiпить з глини лева, оленя, що захоче. Це все потiм розмальовує фарбами-ангобами. Далi, майстер, просушивши вырiб, ставить його в пiч.
Випалювання - важлива частина. Пiч повиннна мати високу температуру й не втрачати її.
Пiсля випалювання вироби стають мiцними. Тепер їх покривають поливою й ставлять для повторного випалювання. I от керамiчний вибiр готовий!

Моя найкраща подруга на півроку старша від мене. Вона височенька, тоненька. Ії довге волосся має темно-русявий колір, а великі очі — зелений. З Вікою ніколи не буває сумно. Вона повна нових ідей та повсякчас вигадує нові заняття та розваги для нас обох.

Також моя подруга належить до таких рідкісних людей, які ніколи не похнюплюють носа. Вона весела та бадьора у будь-який ситуації. І своїм друзям Віка теж не дасть сидіти сумними та похмурими. Якщо у неї чи в мене з'являється якась проблема, Віка відразу прагне її вирішити. Найчастіше їй це вдається напрочуд швидко, а все тому, що вона не втрачає спокою та врівноваженості.

Я дуже поважаю Віку за всі гарні риси її характеру. І теж намагаюся бути для неї доброю подругою.

Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив навіть вражаюче чорну. Не видно більше ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок. Тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки гати за силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. Я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди дістається йому, морю. Воно глушить мій голос і відкидає мій камінець на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно.