Як зайти з української мови непряму мову

Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення.До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: («Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).Речення з непрямою мовою — це складне речення: при заміні прямої мови непрямою слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним (Пор.: Всякий, хто гляне, скаже, що Дніпро чудовий — Всякий, хто гляне, скаже: «Дніпро чудовий!»). Підрядне речення, що передає чуже мовлення, поєднується з головним за до підрядних сполучників і сполучних слів що, щоб, чи, наче, який, коли та ін. При цьому непряма мова завжди стоїть після слів автора. При перетворення прямої мови на непряму у ній змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Звертання, вигуки, а іноді й вставні слова, частки при заміні прямої мови непрямою пропускаються (Пор: «Тихіше їдьте, то встигнете», — порадила бабуня, коли подорожні вже сідали в машину (О. Гончар). — Коли подорожні вже сідали в машину, бабуня порадила їм, щоб вони тихіше їхали, і тоді встигнуть).Якщо непрямою мовою замінюється пряма мова, що складається з кількох речень, або діалог, то утворюється складне речення з багатьма підрядними частинами.Оскільки непряма мова більш нейтральна за емоційним забарвленням, ніж пряма, то вона частіше вживається в науковому, публіцистичному та офіційно-діловому стилях мовлення.

1) Тітка була дуже рада, поздоровляла Олесю і на радощах (обставина) тричі, поцілувала її. 2) Уже й жнива (підмет) минули, настала Перша Пречиста, а його не було. 3) Коли ви заблукались в пущах (обставина) і навідались у наші мокрі нетрі (обставина), то до покоїв (обставина). 4) Він неначе почував пахощі (додаток) од тієї квітки, що пішли по усій світлиці і сповнили його душу. 5) Смерть, очевидячки, уже стояла в його за плечима (частина присудка) або заглядала в двері (обставина). 6) Зінько ледве вдержав у персах (обставина) важке зітхання. 7) Зінько перекинув сакви (частина присудка) через конячу спину і прив’язав їх до сідла.

Звички займають дуже суттєве і важливе місце в житті кожної людини і члена суспільства. Не дарма кажуть, що звичка може сформувати людський характер. Безумовно те, що поряд з добрими, позитивними звичками людині також характерні деякі звички негативного характеру. В той же час ми прекрасно знаємо, що наше суспільство не стоїть на місці, а розвивається.

Чи можна внаслідок цього сказати, що погані звички колишніх часів справді з часом відходять у минуле?

Аналізуючи один з найкращих творів української літератури під назвою “Кайдашева сім’я” можна прийти до висновку, що для його героїв були властиві лише негативні звички. Старі Кайдаші, які все життя тяжко працювали, на старості років змогли трохи розбагатіти, але нічого доброго це їм не принесло. Приміром, батько сімейства, старий Омелько, просто спився, його дружина перебувала в постійних конфліктах з невістками, а сини Карпо і Лаврін не могли вирішити як проблеми власних сімей, так і проблеми сім’ї своїх батьків.

Але в корені всіх цих проблем одна дуже погана звичка – цінувати матеріальне більше духовного. Звичайно, всі люди хочуть жити комфортно, багато, але хіба це варто того, щоб конфліктувати зі своїми родичами і близькими? Думається, що ні в якому разі не варто.

Тим не менше, весь твір складається з таких конфліктів, і це цілком можна називати ключовою проблемою.

Говорячи про сучасне життя і звички з твору “Кайдашева сім’я”, можна прийти до висновку, що в сучасності нічого не змінилося. І це стосується як поганої звички випивати в Омельки Кайдаша, так і загальної звички всіх членів цієї родини ставити матеріальне вище духовного. Багато води утекло з часів, описаних у творі, але люди в цілому мало змінилися. Ми так само готові знехтувати своїми близькими заради матеріальних благ, лаятися і сваритися лише б отримати те, що хочемо, і ні за що не поступатися, навіть якщо відчуваємо свою неправоту.

Все це дозволяє зробити дуже цікавий висновок, який полягає в тому, що людина не сильно змінюється в залежності від історичного періоду життя людства. Все навколо змінюється, а людина зі своїми звичками, поняттями, розуміннями і бажанням примножити майно – ні. Сам Нечуй-Левицький вважав, що це пов’язано з економічною формацією суспільства, але з тих пір людство і комунізм пережило, і капіталізм, а людина залишилася з такими ж звичками, які вона мала завжди. І причина цьому – людська сутність і природа.