Спишіть, підкресліть прикметники .на які питання вони відпові.а очі вмами-добрі ніжні.

А очі в мами - добрі ніжні. Прикметники - добрі ніжні,  відповідають на питання які? ( У мами очі які? добрі ніжні)

Твір-опис процесу праці (у художньому стилі)

Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.

Моя мама Олена дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.

Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.

Вічна проблема добра і зла 
     
     Відкиньте ж гіршу частку свого серця 
     І з кращою живіть — життям чистішим. 
     В. Шекспір 
     Споконвіку триває протистояння добра і зла — двох категорій, таких само протилежних, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво. 
     Здавалося б, ці поняття несумісні і можуть існувати лише як протиставлення одне іншому. Але це не так. І добро, і зло співіснують у людській душі, розриваючи її на шматки. 
     
     В обіймах з радістю журба. 
     Одна летить, друга спиня... 
     І йде між ними боротьба, 
     І дужчий хто — не знаю я. 
     (Олексанр Олесь) 
     
     Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере. 
     Українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох творах вона є основною. Так, у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в образі Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на страшного злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом. 
     У п'єсі «Украдене щастя» І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина — представник влади, жандарм, — і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Засобом ретроспекції тут розкривається, що Михайло і Анна любилися ще в юності, але рідні брати зруйнували щастя дівчини: «випхали на війну» її коханого Михайла, пізніше сказали Анні, що він загинув, і без посагу, без землі віддали заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивував основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам'ятати, що у них був вибір, і вони самі свідомо зробили його. 
     У повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на заваді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися нам», — сумно зроняє ще зовсім юна Марічка слова, які за своїм смислом дорівнюють всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з нев'янучою квіткою їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучив їх. 
     Але кожна людина повинна пам'ятати, що, які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини та інших людей у своїх проблемах — це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти — дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.