Составить предложение со словом неголосно и не голосно.синоним к слову пристойно с префиксом -не (это слово на укр мове )

Учень прочитав вірш не голосно, а тихо
Кобзар співає з повагою і неголосно

Місто на камені№ 50 (302) 15-31 грудня 2008 року

Коростишів, що є районним центром Житомирської області давно привертає увагу туристів. Місто розташоване обабіч мальовничого Тетереву, що несе свої води через гранітні скелі, наштовхуючись подекуди на пороги. Ще за доби СРСР його полюбляли водні туристи. З часом нерозумне будівництво дамб зупинило річку і навіть перетворило її на болото. Значно зменшилися рибні записи: зникла колись популярна у риболовів марена, піддуст, зовсім мало головня, здрібніла плотва, короп. Менше стало качок, гусей іншої живності. Проте і зараз гранітні скелі, велетенських розмірів валуни, що колись заніс сюди льодовик, справляють враження на допитливих подорожувачів.

Місто багате на історичні події, що підтверджує його давнє походження. Так, у 20-х роках XIX століття власником Коростишева Густавом Олізаром з річки Тетерів було піднято камінь, на якому було викарбувано 11 священних для сло­в’ян-язичників зна­ків.

У праці Л. Похилевича «Сказання о населенных пунктах Киевской губернии», виданій у 1864 р., дається пе­релік відомих на той час старожитностей Коростишівської волості. Зокрема, крім жертовного каменя з капи­ща слов’ян, згадуються сліди давнього поселення і укріп­леного городища в пів­нічній частині міста, залишки горо­дищ з валом і ровом у Більковцях, Городському, Минійках, Березівці (нині — Са­дове), а також — щигліївський вал, довжиною до 4 верст. Нині збереглась в ос­новному лише східна його сторона з отвором, де за ле­ген­дами знаходилась золота брама.

Л. Похилевич висунув і свою версію назви міста: «Корость или короста на славянском языке означает гроб. (Вложиша (тело св. Влади­мира) в корьсту мороморяну»). Следовательно, Коростышев тоже, что Гробовой. И в самом деле есть местная причина подобного названия. Близ местечка находятся древние долмены или каменные надгробные памятники». Нагадаємо також, що корос у давнослов’янській мові — означає камінь. Тож назва міста може означати і «стан на камені», або фортеця на камені.

Вперше ж назва Коростишів згадується в грамоті великого князя литовського Олександра, яку він писав у Вільно 26 березня 1499 року.

308 років господарями Коростишівської землі була родина Олізарів. В кінці XVIII на початку ХІХ ст. містом володів Пилип Олізар — маршал Люблінського трибуналу. Він побудував новий маєток, прикрасив його сімейними реліквіями, творами мистецтв. При ньому була добудована каплиця до костьолу (збудовано 1608 р.), відкрита лікарня у 1785 р. та школа. На їх утримання він виділяв значні кошти. При ньому, до речі, землі маєтку давали хороші прибутки від залізорудного та лісопереробного промис­лів.

Після другого поділу Польщі в 1793 році Коростишів увійшов до складу Російської імперії.

У пам’яті поколінь збереглися свідчення про участь коростишівців в повстаннях під проводом К. Косинського та Северина Наливайка.

Але переповідати багату історію міста на шпальтах газети марна справа. У будинку культури є краєзнавчий музей і кваліфікований екскурсовод доведе свою професійну перевагу перед журналістом.

Зараз місто живе з гранітообробних цехів. Велика кількість дрібних приватних майстерень дає заробіток і місцевим каменярам, і перевізникам. Основна спеціалізація - виготовлення пам’ятників. Затишний центр з пам’ятником Леніну поверне вас у ностальгійні 1970-і. В місті багато кафе, є ресторан. До ваших послуг всюдисущі цілодобові таксисти. Жінки тут рано виходять заміж і рано народжують дітей. Брак роботи для жінок міцно прив’язує їх до чоловіків. Дещо насторожує кількість людей напідпитку увечері, але в цілому у місті безпечно. Колись славна бавовняна і паперові фабрики давно зупинені, розвалився завод «Електроприлад». Економічний хаос 1990-х зробив коростишівців торгівцями і базар тут великий. Туристів зацікавлять костьол, старовинний парк з оригінальними скульптурами, православна церква, меморіал визволителям міста і, звичайно, чудові краєвиди зі скелями над річкою Тетерів.

Перед мною картина Монастирського "Запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. Обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. Зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. Довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина А. Монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. Усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.