Морфологический разбор слова поведешься

"Intermezzo" Михайла Коцюбинського

"Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини - одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того - синіше небо; чорніші крила. 
     На небі сонце - серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі - киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й по А там ячмінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок."

Весна.

Та це ж весна, бо тане сніг, — 
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.

Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.

Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.

П. Капельгородський.

Завірюха.

Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.

Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,

Я. Щоголів.