Твір-роздум.на тему: найголовніше в житті-залишатися людиною.

Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.

Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.

Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.

Обереги були призначені як для побутових, так і для військових цілей. Для виготовлення оберега береться будь-який предмет, який доріг людині, яка подаватись у подарунок і т. Д. У місячну ніч у будинку або ж на природі при наявності вівтаря: в будинку - стіл, стілець, тумбочка; на природі - пагорб, камінь, пеньок; та інших предметів проводиться ритуал накладення необхідних охоронних якостей для даної людини. У цей ритуал входять обряди з очищення та захисту території навколо вівтаря, підключення до духів Місяця, Землі, Вогню і передача їх якостей предмету. Ритуал, проведений на природі, являє собою барвисту містерію в кращих традиціях язичництва.
Багато традицій ми слідуємо досі. Це пасха, різдво або масниця. Моє найулюбленіше свято це Різдво.Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. У передріздвяний день - 6 січня - відзначається Святвечір. Основними стравами на Святий вечір є кутя - рисова або пшенична каша з медом, родзинками і маком, а також узвар - компот із сухофруктів. Всього, за звичаєм, в Святий вечір подають 12 пісних страв. А ось 7 січня, на саме Різдво, готують велику сімейну стіл. Так як піст закінчився, на стіл подають різноманітні м'ясні страви.
За звичаєм, під вечір Різдва юрба колядників ходила з торбами для збору гостинців. Вони вибирали собі головного - Березу (або Брезая), латкового (який збирав сало і ковбаси), скарбника, хлібоношу, звіздаря (носив зорю), танцюристів, дзвонарів, скрипалів і т.д. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні.

Объяснение:

Преподобный Па́мва Беры́нда (светское имя — Па́вел; между 1550 и 1570 годами; Езуполь, Речь Посполитая — 13 июля 1632; Киев, Речь Посполитая) — украинский[1] лексикограф, поэт, переводчик религиозной литературы и гравёр. Один из первых восточнославянских типографов в землях В разное время Берында трудился над написанием, редактированием и изданием таких книг и ксилографий как:

«Служебник» (Стрятин, 1604)

«Требник» (Стрятин, 1606)

«Иоанна Златоустого книга о священстве» (Львов, 1614)

Ксилография с изображением евангелиста Иоанна (Львов, 1616)

«Вирши на Рождество Господа Бога и нашего Иисуса Христа» (Львов, 1616)

«Анфологион» (Киев, 1619)

«Номоканон» (Киев, 1620)

«Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла» (Киев, 1623)

«Беседы Иоанна Златоуста на Деяния апостолов» (Киев, 1624)

«Толкование на „Апокалипсис“ Андрея Кессарийского» (Киев, 1625)

«Триодь постная» (Киев, 1627)

«От Отечьника скитскаго повесть удивителна о диаволе» (Киев, 1627) (приписывается