Речення з однорідними членами за схемою 1)о, о 2)о і о 3)о або о 4)о чи о 5)о, а о 6)о, але о

1. У нас вдома живут кури, гуси.
2. Вчора вона зламала ногу і руку.
3. Він її запитав Олег або Я.
4. Білий чи червоний светер краще?
5. Він прийшов пізно додому, а вона ще пізніше.

1) Над полем виднілося світле, безхмарне небо.
2) Нашому організму дуже потрібні свіжі фрукти і овочі.
3) Влітку ми плануємо полетіти до Німеччини або до Єгипту.
4) Дорога займала 20 чи 30 хвилин.
5) Я полюбляю відпочивати не в селах, а у великих містах.
6) Михайло зробив усе, що було легким, але не все, що було складніше того.

Мої життєві орієнтири
Кожна людина має свої життєві орієнтири, тобто до чогось прагне і чимось при цьому керується. Я вважаю, що найважливішим життєвим орієнтиром для людини є дотримання правил моралі. Дуже важливо мати цілі і йти до них, але не "по трупах", не "по головах" інших людей. Як на мене, бути цивілізованою людиною дуже важливо. 
Бо тільки цивілізована і моральна людина може вдало спілкуватися з іншими людьми, налагоджувати міцні стосунки. Коли людина тримає обіцянки та поважає інших, має добру репутацію, то їй і живеться краще. А черстві егоїсти рано чи пізно залишаться на самоті. Наше сучасне суспільство таке, що людині потрібно співпрацювати та співіснувати з багатьма людьми, і тільки таким чином можна досягти життєвих цілей. Вчитися, працювати, створити сім'ю, ростити дітей - все це людина може тільки постійно спілкуючись з людьми. Таким чином, я вважаю, що найголовніше - це дотримуватися моралі, тобто правил цивілізованонго співіснування людей у групах та суспільстві в цілому. 

1.Ідуть од шахти шахтарі, а даль така широка та іскриста Там, де рум’яна стежка од зорі Біжить в село, що стало уже містом (В. Сосюра)
2.Грає листя на веснянім сонці, а в душі печаль, як небеса; він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса (Д. Павличко)
3.Коли вона проснулась, на столі вже горіла свічка,в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ… (О. Гончар)
4.Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і здавалось козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїськоні, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель [чути], і не сиділося старому, не їлася йомусаламата, свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце (Г. Тютюнник)