Твір опис кімнати у якій міг жити тарас шевченко

Тарас Григорович почував себе погано з осені минулого року. 23 листопада, зустрівшись у М. М. Лазаревського з лікарем Барі, він особливо скаржився на біль у грудях. Лікар, вислухавши груди, радив Тарасові Григоровичу поберегтися. Відтоді здоров’я його погіршувалося з дня на день. Січень і лютий просидів він майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи близьких знайомих. У цей час він продовжував займатися гравіруванням, писав копію із свого портрета, що був на виставці, й почав портрет однієї дами; останній сеанс відбувся наприкінці січня; він весело й спокійно працював з дванадцятої до четвертої години.

У суботу, 25 лютого, в день іменин покійного, перший відвідав хворого М. М. Лазаревський і застав його у страшних муках. За словами Тараса Григоровича, вночі у нього почався дуже сильний біль у грудях, що не давав йому лягти. Він сидів на ліжку й напружено дихав. «Напиши брату Варфоломію, — сказав він Лазаревському, — що мені дуже недобре». Після того приїхав Е. Я. Барі. Вислухавши груди, лікар сказав, що водянка перекинулась у легені. Муки страдника були невимовні; кожне слово коштувало йому страшних зусиль. Мушка, покладена на груди, трохи полегшила страждання. У цей час йому прочитали вітальну депешу з Харкова, від П. Трунова тільки й міг вимовити хворий. Потім попросив відчинити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг. Здавалося, він задрімав, присутні спустилися в його майстерню. Близько третьої години Тараса Григоровича відвідали ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні п’ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб заснути. Відповідали, що лікар буде о третій годині, але через кілька хвилин він знову затужив, чи скоро приїде лікар. Порівняно йому було в цей час краще. Коли залишився у нього один В. М. Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, як би хотілося йому побувати на батьківщині і що навесні він поїде на Україну... Підбадьорюючи хворого, В. М. Лазаревський за його поїхати разом з ним у південні губернії. Тарас Григорович слухав із задоволенням, охоче погоджувався, зауважуючи, що рідне повітря відновить його здоров’я. «От якби додому, там би я, може, одужав». У цей час Е. Я. Барі знову відвідав хворого, знайшов його у задовільному стані й радив продовжувати прописані засоби. Хворого залишили, очевидно, заспокоєним.

О шостій годині приїхав один із друзів покійного з лікарем П. А. Круневичем. Хворий був знову у тяжкому стані. Він ледве відповідав на запитання лікаря і, здавалося, усвідомлював уже безнадійність свого становища. Близько дев’ятої години приїхали знову пп. Барі і Круневич. Вони ще раз вислухали груди хворого; вода й далі наповнювала легені. Щоб полегшити страждання, поставили другу мушку. Після цього хворий одержав другу вітальну депешу, з Полтави: «Батьку! Полтавці по-/379/здоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада». Вислухавши її, хворий сказав що не забувають». Депеша, як видно, обрадувала його. Потім лікарі зійшли вниз. Друзям, що лишилися біля нього, Тарас Григорович сказав: «Чи не засну я — заберіть вогонь!» Але хвилин через п’ять він гукнув: «Хто там?» І коли на поклик його прийшли, то він просив повернути п. Барі і сказав йому: «В мене знову починається пароксизм, як би припинити його!» Приклали до рук гірчичники.

О пів на одинадцяту Тараса Григоровича відвідав М. М. Лазаревський з іншим приятелем; вони побачили, що хворий сидів на ліжку, без світла; йому було дуже тяжко. На зауваження М. М. Лазаревського, що, може, вони йому заважають, Тарас Григорович відповів: «І справді так; мені хочеться говорить, а говорить трудно». Його залишили самого.

Майже всю ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками; біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався.

О п’ятій годині він попросив служника зробити чай і випив склянку з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, — сказав Тарас Григорович служникові, — а я зійду вниз».

Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не сталої.

Відповідь:

Кімната невелика проте дуже комфортна в кінці кімнати стоїть ліжко над ліжком є вікно.

Пояснення:

   Школа еще совсем пустая. Непривычно тихо. Я быстро поднимаюсь на третий этаж и подхожу к окну. Сегодня я пришла раньше, потому что мы с Мариной дежурные. Но она почему-то опаздывает. Проходит десять минут, и коридоры наполняются веселым ребячьим шумом. Звенит звонок, и все расходятся по своим классам.

    В кабинет входит наш учитель истории. Он рассказывает нам о героических подвигах древних римлян и греков. Это захватывающе интересно!

    На первой перемене у нас зарядка, которую проводят старшеклассники.

    Впереди еще четыре урока. Среди них мой самый любимый — география. Сегодня я узнала, как нужно ориентироваться на местности. Теперь можно смело отправляться с друзьями в поход — не заблудимся. Так на каждом уроке мы изучаем что-то интересное, узнаем много нового и полезного.

    Окончились уроки. Куда пойти? Как много нужно успеть сделать! Хочется сходить на выставку цветов, поиграть с младшей сестрой. Но сейчас я спешу на тренировку, где меня ждут теннисная ракетка и мяч. Тренер снова будет учить отрабатывать удары и совершенствовать технику игры. Возможно, скоро я поеду на показательные соревнования. А после тренировки я спешу домой, ведь сколько уроков нужно успеть выучить. Свободного времени почти не остается, но я рада, что день был плодотворным и я не потратила время зря. 

 раннього дитинства ми пізнаємо навколишній світ з книг, прочитаних дорослими. Прочитавши книги, ми починаємо дізнаватися все більше нового і цікавого. Але деякі випадки у творах, які описані в книгах, трапляються в житті. У цих історіях завжди перемагає не багатий, а мудрий. 
Я люблю читати. Мої найулюбленіші книги – це детективи, казки, жахи і історичні пригоди. У цих історіях більшість випадків відбувалися в реальному житті. 
Прочитавши книгу, я все більше починаю мислити і думати, отримувати величезне задоволення, дізнаюся масу корисного і цікавого. А скільки буває ситуацій, коли може до мудрий рада з книги. Влітку, коли була гарна погода, ми грали з дівчатками в саду. Женя запропонувала зробити курінь. Я висловила свою ідею, згадавши опис куреня з розповіді. Дівчаткам дуже сподобалося. Коли ми закінчили роботу, у нас вийшов дуже красивий і великий курінь. 
Я намагаюся читати скрізь, де б не знаходилася. Книжки навчили мене мудрості, логіці, мислити в різних напрямках, знанням і умінню бачити перед собою мету і знаходити потрібні засоби для її досягнення. 
Деякі вчені і просвітителі вважали, що без книжок не можливо обійтися в житті. І просвітитель Гідро вважав: «Людина перестає мислити, коли перестає читати». Я з ним повністю згодна. Ось чому слід прагнути до спілкування з розумними книгами, слухати їхні слова, вчитися у них і самому ставати мудрішими."