Скласти 5 речень і розібрати 2 речення синтаксично

Вітер шумить \ вітер-підмет шумить-присудок
марина збрала малину\ марина-підмет збирала-присудок
учні розглядали карту світу\ учні-підмет розглядали-присудок
у чоловіка впала монета\ монета-підмет впала- присудок
моя собака побігла у сад\ собака-підмет побігла- присудок

1 варіант

Я пишаюся своїм татом. Він мудрий і розумний, високий і красивий, дуже сильний, зворушливий і ввічливий. Папа дуже сильно любить мене і маму.

Мій тато найкращий, його звуть Руслан. Він дуже веселий і життєрадісний чоловік. Ми любимо, робити щось разом. Коли мама на роботі ми з татом готуємо їй смачну вечерю. А на вихідних ми все сім’єю ходимо в парк: їмо солодку вату або морожене, катаємося, на атракціонах в загальному веселимося як можемо. Одного разу в тирі тато виграв мені великого плюшевого ведмедя. За характером ми з татом схожі разом ми любимо, грати в настільні ігри: монополія, шашки, доміно, шахи. На канікулах ми їздимо на риболовлю. Я майже навчилася ставити намет. Минулого тижня ми з татом зловили величезного коропа. І мама зварила нам смачну юшку.

Мій тато працює столяром на меблевій фабриці. Руслан виготовляє меблі. Спочатку він шліфує дерево, потім, надає дереву потрібний колір, обтягує тканиною або шкірою. Збирає всі частини воєдино і виходить чудова меблі. Шафи, дивани, крісла, столи все це справа рук тата Руслана. Він майстер своєї справи!

Я люблю тата і ніжно називаю його «татком». Мені з ним добре! Він завжди буде прикладом для наслідування.

2 варіант

Своїм батькам ми завдячуємо. І справді говорять: «Батьки-ні ті, хто народили, а ті, хто виростили» Вони доглядали за нами, коли ми були зовсім маленькими і не могли оцінити їх турботу, вони були підтримкою і опорою у всіх наших починаннях і прагненнях. Пощастило тим дітям, за якими всюди слідували обидва їх земних ангела-хранителя: мама і тато. Що ж означає батько в житті кожної дитини? Адже це не людина, що приносить гроші і іноді грає з тобою в шахи або відеоігри. Ні. Особисто для мене батько зробив і робить дуже багато.

Мій тато завжди багато працює, і ми нечасто можемо годинами сидіти разом. Я анітрохи не шкодую про цей факт, тому що головне не кількість часу, а сенс з яким воно було проведено. Я люблю, коли батько, приходячи з роботи запитує про моє шкільний день або про те, куди я ходила сьогодні гуляти, я рідко скаржуся на свої проблеми, тому що розумію, що цілком зможу з ними впоратися сама. Мені здається, що якість не скаржитися на дрібні проблеми мені дісталося саме від нього. Він рідко сумує або входить в тугу. Як може справжній чоловік проявляти постійну слабкість на очах у своїх дітей? Мені подобається наші розмови «по душах». Він рідко злиться на мене, а якщо злиться, то обов’язково у справі. Найчастіше я сама розумію, що була неправа.

 

Лаятися і сваритися я можу тільки з мамою. У мене з нею виникають невеликі, дрібні проблеми у взаєминах. Я терпіти не можу, коли вона їх виносить на огляд батька. Вона завжди виставляє мене винною, і батько думає, що я не поважаю маму. Я ніколи не розуміла, як батько сімейства може піднімати руку на близьких йому людей. Мій тато навіть в пориві злості ніколи нікого не зачепив пальцем. І це не через те, що він м’якотілих і не може проявляти твердість, коли треба. Ні, це зовсім не так я вважаю, що більшість проблем можна вирішити без фізичної сили. Моя мама каже, що тато товстошкірий і не може проявляти ніжність. Тут я з нею погоджуюся, тому що, дійсно, батько не завжди може перейнятися поглядом або проявити проникливість.

А знаєте, що я люблю найбільше? Свої дні народження. Скільки б мені не було років, я завжди можу відчути себе маленькою дівчинкою саме в цей день. У дитинстві батьки завжди приходили рано вранці мене вітати. Папа завжди обіймав мене і говорив кілька настійно-доброзичливих слів на майбутній рік. Тоді і саме тоді виявлялася вся його ніжність і батьківська турбота. Мені не потрібно було допитлівой уважності круглої рік. Лише в день народження я можу і до сих пір відчути себе маленькою татової донькою.

Незважаючи на те, що я дівчинка, тато не проявляє до мене менше уваги. Я рівно також можу з ним дивитися програми про полювання чи риболовлі. Ми анітрохи не дічімся цього, і сприймаємо як належне. Я не стала пацанятком для того щоб завойовувати більше уваги батька, мені завжди всього вистачало з лишком.

Як же виглядає мій тато. Хм, не варто говорити «мій тато самий сильний і красивий». Це і так зрозуміло всім. Зовнішність мого батька звичайнісінька. Він середнього зросту, з коротко стриженим волоссям, ця зачіска залишилася у нього ще з армії, очі карого кольору з глибоким подтоном. Важливий навіть не сам колір очей, їх форма, а вираз, з яким вони дивляться на тебе. Часом, батько дивиться на мене настільки суворим поглядом, що мені тут же хочеться сховатися і не з’являтися. Іноді в його очах грають добродушні смішинки або іскра зайнятості і ревності. Навіть важко висловити словами всю виразність очей мого тата. Одне можу сказати, я дуже рада, що мені дісталися його очі.

Наостанок можу сказати, що я дуже люблю свого тата і безмірно рада, що він завжди зі мною.

Объяснение:

«Найбільше щастя в житті - це впевненість, що тебе люблять». Ст. Гюго
Жодна людина не зможе жити без любові, взаєморозуміння і підтримки. Йому необхідно бути комусь потрібним, необхідно, щоб у нього вірили. Тільки за до віри і турботи він стане по-справжньому щасливою. Самий близький моєму серцю людина - бабуся. Вона замінила мені всіх, вона й була для мене всім, нікого і ніколи я не любила сильніше, ніж її. Як боляче усвідомлювати, я більше ніколи не побачу її ласкаву усмішку, не закопаюсь особою в пухнасті русяве волосся. І хоча моєї бабусі немає в живих, вона завжди буде незримо зі мною: в думках, вчинках, спогадах. Подумки повертаючись у дитинство, я мимоволі згадую ту безмежну ніжність, ту любов, що вона мені дарувала. В моїй пам'яті назавжди закарбувався її образ: блакитні очі, поверх яких, майже на кінчику носа, влаштувалися яскраво - зелені окуляри, розпатлане волосся, натруджені руки, а ще синє плаття в білий горох. Коли бабуся посміхалася, в куточках губ і на щоках з'являлися дуже милі ямочки. Я була готова на все, лише б побачити її щиру посмішку. Коли я була маленькою, бабуся читала мені казки, оповідання, вірші. Вона завжди вчила бачити красу в навколишньому світі, бути працьовитою, з повагою ставитися до людей, до навчання, з любов'ю і фантазією готуватися до уроків. Ми часто з нею грали в настільні ігри, ходили в цирк, в музеї. Самим запам'ятовується подією в моєму житті став похід з бабусею на ярмарок. Як зараз пам'ятаю, кругом веселощі, невгамовна дітвора з усіх ніг носиться між наметами, продавці, веселими віршиками, та примовками заманюють покупців. Бабуся сміялася, і від цього на душі ставало трішки тепліше. А потім ми під гітару співали пісні. Вона співала весело, задерикувато, вкладаючи всю свою душу, говорила: «Хто пісні співає того хворість не бере». На ярмарку ми купили ляльку, тряпочную, нічим не примітне. Коли моє серце охоплює смуток, мені достатньо взяти її в руки, згадати цей чудовий, повний чарівництва день, і я знову посміхаюся. З бабусею ми часто виїжджали на природу. Вийдеш з електрички, спустишся до річки, подивишся на навколишню красу - серце співає! Прокидаючись вранці, бабуся казала: «Геть нудьгу! Геть хвороби! Займатися фізкультурою буду я!» В такі хвилини вона схожа на сирливу дівчисько, така смішна і пустотлива, коли , роблячи зарядку охає, але не зупиняється. Заряджала бабуся оптимізмом всіх. Дуже подобався її дзвінкий, ручейковий сміх, ясний розум, гумор, любов до життя, до людей. Вона горда, ніжна, трудолюбива, прониклива і терпляча. Бабуся завжди вражала мене нестримною тягою до життя, прагненням зробити його яскравішим, цікавішим, повніше. Вона завжди говорила: « Життя - безцінний дар, даний нам згори. Ми живемо лише раз, тому треба дорожити кожною хвилиною, секундою свого існування. Протягом часу немає нічого схожого, все змінюється і не може