Зробити синтаксичний розбыр речення: . уночі, йдучи звідкись чи кудись, ти раптом згадаєш про небо

Ти - підмет згадаєш - присудок про небо - дрдаток раптом - обставина йдучи - присудок уночі - обставина звідкись - обставина кудись - обставина. речення - розповідне, ускладнене дієприслівниковим зворотом   (звідкись чи кудись), двоскладне, неокличне, повне, поширене, 

Ятобі зараз напишу

Заходила ніч. Кудись ховаються останні шуми й гуки літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним зажевріла вечірня зоря. А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.

Ринуло з неба море світла. Над степом промайнув незрячий сон. Ніч зайшла. Маленькою хмаринкою темніє над яром у степу хуторець. Синіють хатки. У яр потяглися тіні. Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої пашні, тягнуться ниви з блискучою стернею. На нивах темніють снопи, стелються покоси і стоять клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить місяць. Розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти місяця тіні. Запирскало щось… Воли. За волами виринула волохата постать. На голові в неї якесь ганчір’я, довга свита , на ногах великі чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає дівоче личко з великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається. Затремтіло зразу повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ. Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова оддалися голосною луною. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти визирають зорі. Дівчина звела очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі. І ввижається, що вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак молодий. Він у пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з золотимиі підковами, срібними стременами. Сидить козак на коні перед нею, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе… Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу оповідання про дівчину та зрадливого козака.

Объяснение:

Якось так вибач якщо не так

на мою думку, зрадник страшніший за ворога, тому що раніше зрадник був твоїм другом, якому ти могла довірити всі свої таємниці, та бути впевниним, що ніхто про це не дізнається, але у цієї людини вистачило совісті зрадити тебе,отже я вважаю, що вона гідна називатися лише зрадником, тому що  така людина вже не може називатися твоїм другом чи товаришем.

  ворог, хоча й буде робити тобі щось погане, але він не буде відчувати того, що у людини на душі, і не знатиме її таємниць.

  отже, треба вибирати собі вірних друзів, та бути самому вірним другом!