Скласти речення з фразеологізми : як мокре горить, загинути на слизьке, пасти задніх, переливати з пустого в порожнє.

На зустрічі з діловими партнерами ми вирішили поставити усі крапки над і. Моєму товаришу не треба кидати гроші на вітер. У новій школі я почувала себе не в своїй тарілці. Ніхто його не тягнув за язик. Зверху восьмиповерхового будинку я бачила місто як на долоні. Ми зустрілися віч на віч. Від новин, які сьогодні показали, у мене голова йде обертом. Він зник, як крізь землю провалився Мені від цієї приголомшливої звістки просто відібрало мову. Коли подруга розповідала мені це, вона попередила, щоб я ані пари з вуст. Друзі набешкетували, і домовились щоб про те що сталося ніхто ані пари з уст. Наші народні обранці можуть довго й наполегливо блудити словами. Словом можна приголубити, але можна й вбити! Його мова була така приємна, неначе він голубив словами. Він чинить нерозумно, бо не бачить далі свого носа. Ти б зрозумів свого товариша, якщоб згадав, що є інший бік медалі. Людина стає зрадником, коли намагається догодити і нашим, і вашим. Щоб змінити своє життя, іноді доводиться спалювати за собою мости. «Моя хата скраю«, — впевнений кожний зрадник і боягуз. Для того, щоб тебе поважали інші, треба знати собі ціну. Іноді деякі батьки, носяться з своїми дітьми, як курка з яйцем. Я зайшла на ринок, а там стільки народу, аж кишить. Ти б краще матері допоміг, а ніж байдики бити. Доню не бери все близько до серця. Та я його, за те що він мені портфель розмалював, в порох зітру. Віталик думав, або пан або пропав і пішов просити у Натусі списати алгебру. Злякавшись, Іванко швидко накивав п*ятами. Розсердившись, він вирішив їм дати відкоша. Приїхавши до столиці, Олена вирішила за всяку ціну в ній зостатися. Ідучи на зустріч він розумів, що невірний крок може все звести нанівець. Забрехавшись серед друзів, Андрій набрався сорому. Оглянувся батько, а сина нема — мов крізь землю провалився. Яким уважно придивлявся та мотав собі на вус. Пішов Михайло шукати вітра в полі. Оглядав Славко Дніпро, ліси на горах — просто душа співає од такої краси. Треба думати над своїми словами та вчинками, а в тебе вітер у голові. І зрозумів Сашко, що треба тримати язик за зубами. Як свої п’ять пальців знали хлопці ці місця.

Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.

Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.

Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.

Объяснение:

Твір «Моє улюблене дерево»

Моє найулюбленіше дерево – це дуб. Може, це дуже проста відповідь, навіть банальна. Не екзотична пальма, а саме рідний дуб пригадався мені. Я довго не роздумував і не вирішував, яке дерево назвати улюбленим. Мені подобаються усі дерева, навіть ті, що криві та поточені короїдом. Я взагалі люблю природу.

Дуб – справжній красень, цар серед дерев. Він гордо височить на лісовій галявинці, братається зі своїми сородичами у дубовій рощі, одиноко шумить розлогою кроною серед поля. І завжди дуб залишається собою. Він має міцний, товстий стовбур, а в землі – довге та потужнє коріння, яке тягне з землі соки для життя. Коренева система дуба розповсюджується далеко під землею, міцно тримає дерево. Кажуть, найсильніша буря – це та, яка дуби вивертає з коренем. Якщо це так, то я просто не знаю, якої сили має бути така буря. Адже дуби відомі своєю силою.