Сочинить диалог только смешной гдето реплик 8-9 нужна !

  - у тебя синие носки?   - чего?   - у тебя синие носки?   - ты кто?   - шаолинский монах якубей. так у тебя синие носки?   - какие носки? причем тут носки?   - отвечай на вопрос, немедленно!   - идиот, у меня не синие носки. красные у меня носки, понял?   - так это не ты украла мои синие носки? ? ладно. пока

Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. вони ростуть майже скрізь. це берези.весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. але найгарніша – це біла береза. навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. а зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. до того ж ця красуня одягає сережки. берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. не можна такого робити, берізки треба берегти. і тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.

Мова народу – найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи -не в’яне й вічно знову розпускається. ще в. сухомлинський писав, що рідна  мова  – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і сла ву, ; < культуру і традиції. бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. слово рідної мови – могутній – засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного,_ побутового досвіду народу. рідне слово – то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє  село  чи місто, про весь свій край. віками український народ творив це багатство, ві до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. в мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина. в ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози. глибинах мови відбивається й уся  історія  духовного життя народу. мова є найважливішим, наибагатшим і найміцнішим зв’язком, що з’єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому. духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів. людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів. отже, мова – це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу. ознака етнічної єдності народу як прислів’я чудове.