Роль мови в житті людини україна, український народ, українська мова! які величні, незрівнянні ні з чим поняття! україна, як і українська мова, мають свою історію. украї в одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу, вікової боротьби за щастя, рівноправність, незалежність. така ж доля спіткала і мову. і хоча український народ - один із великих слов'янських народів - був розтерзаний і пошматований впродовж тривалого часу між різними імперіями, позбавлений політичних прав, позбавлений права на творення рідної літератури. зараз україна - незалежна держава. і вона, звісно повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей. мова живе, її життя. її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов'язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить. мова - це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об'єднання і взаємного впливу. без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. в мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. найголовніші індивідуальні ознаки народу - це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. мова - це характер народу. в ній відбито його національні звичаї, побут нахили. мова - це ще й історія народу. від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. у мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям. в своїх віршах, творах вони описували обурення і гноблення до рідного слова: коли забув ти рідну мову, яка б та мова не була - ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. (дмитро білоус) розуміння ролі мови в житті народу визначає естетичне кредо лесі українки, м.коцюбинського, а. малишка. а ще п. тичина та м.рильський щедро висівали добрі зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили, сповили мову новими висловами. людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. і це не тільки й тому, що рідна мова, - це невід'ємна частка батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. мова - це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. мова - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.