Скласти твір у науковому стилі про предмет, який є в портфелі або квартирі за таким планом: 1 як предмет появився у мене? 2 розмір і форма предмета. 3 колір ( запах, смак ) предмета. 4 матеріал, з якого зроблено предмет, оздоблення. 5 частини предмета, їхні розміри, форма, колір. 6 я люблю користуватися предметом.

У мене з'явилася гарна сорочка, я вибирав її з моєю мамою. Ми довго не розуміли яка ж з двох мені дійсно пасує. Її розмір найменший, тому що велика сорочка просто злітала з мене. Виглядає вона як звичайнісінька сорочка, але вона ніжно оранжвого кольору. А пахне вона як зелена галявина квітів влітку. (На смак я її ще не пробував). Виготовлена сорочка з бавовни, гудзики на ній темно-коричневі, круглі, маленькі. Зараз це моя улюблена сорочка, я ношу її майже кожен день.

На мою думку, гармонія в людському житті можлива. Щастя – річ не дуже зрозуміла, принаймні не дуже тривка. А ось душевна гармонія є більш зрозумілою: це стан, коли людину ніщо занадто не тривожить і вона спроможна спокійно робити власну справу. Проте, звичайно, щастя й душевну гармонію можна поставити поруч: у них є чимало спільного.

Як отримати щастя? До якого божества звернутися, аби у твій внутрішній світ увійшла жадана гармонія буття? Нарешті, що робити, щоб щастя не просочилося крізь пальці, не перетворилося на сум та душевний щем?

Людина, яка кожної миті свого життя виконує свої природні людські обов'язки, має більше шансів бути щасливою, ніж та, у якої немає ані обов'язків, ані бажання їх мати. Звідси й треба, на мій погляд, починати роздуми про щастя. Жити у світі дорослих непросто, але той, хто є поміркованим і витриманим, завжди заслуговує поваги.

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)