Скласти 6 речень зі словами , доброзичливість, чесність, повага, щедрість, щірість, вічливість, милосердя

Доброзичливість,як казав мій друг,одна із найкращих рис людини.
Чесність,відомо всім,краще за солодку брехню.
Повага до вчителя є і повинна бути.
Мій друг в пріоритетах мав щирість та ввічливість
Милосердя людина виховує з дитинства

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. 

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. 

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. 

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. 

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. 

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: 

Та де б не ходив я в далекій дорозі, 

В чужім чи у ріднім краю, 

Я згадую вогник у тихій тривозі 

І рідну хатину свою. 

Бо дивляться в далеч засмучені очі, 

Хоч тінь там моя промайне. 

Бо світиться вогник у темнії ночі, 

Мов кличе додому мене! 

Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію… З нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Пісня! В ній найповніше виявилась душа народу. Народна пісня! Кого тільки ти не чарувала своєю неповторною красою. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у процесі праці, зокрема під час польових робіт; родинні, звичаєві, весняні, жниварські пісні, колядки і щедрівки. Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня — це вираження духовних цінностей людей. Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Багато з них переслідувалися, їх забороняли. Але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Влада суворо забороняла цей гімн, але вбити його не змогла. Сьогодні гімн «Ще не вмерла Україна» став державним гімном незалежної України. Багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на до сил природи. Народ не забув і своїх найменших слухачів — діток. Усім нам у ранньому дитинстві мами, бабусі співали лагідні, спокійні і дуже цікаві колискові пісні. Коли маля чує голос найріднішої у світі людини — мами, воно заспокоюється, солодко позіхає і засинає: Ой, спи, дитя, до обіда, Покіль мати з міста прийде Да принесе три квіточки: Ой первую зросливою, А другую сонливую, А третю щасливую… З ніжними, ласкавими словами передається дитині материнська любов, теплота материнського серця, духовна чистота і святість. У всі часи пісня на Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. А як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня: Гей, там ідуть наші січовії стрільці до бою: Попереду ідуть старші отамани, Хто має охоту, хай іде з нами або: Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні січових стрільців! А ми тую стрілецьку славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселемо! Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. Коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. Так нехай же лунає зажди пісня, щира українська пісня, нехай вона робить усіх душевнішими, багатшими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність. Українська пісня — це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі