Напишіть твір як потрібно працювати на уроках використавши фразеологізми: сидіть склавши руки; байдики бити; палець об палець не вдарити; як кіт наплакав; сила та розум- краса людини.

Кожен учень знає, що на уроках потрібно вести себе виховано: сидіти склавши руки, не говорити без дозволу вчителя, активно працювати. Не можна байдики бити, потрібно приймати активну участь на протязі всього уроку. Потрібно виконувати всі вправи, або не почути від вчителя вислів "Ти навіть палець об палець не вдарив(-ла)!" Якщо є завдання написати твір, потрібно розкрити думку, написати задану кількість речень, а не як кіт наплакав. А на уруоках фізкультури завзято виконувати вправи, грати в спортивні ігри та не прогулювати заняття. Не дарма кажуть, що сила та розум - краса людини

Людські можливості об'єктивно не мають меж - вони від походження людини воістину безмежні. Але, тим не менше, кожен людський суб'єкт ставить сам собі свої власні межі, точно так само, як будь-яка група чи спільнота людей колективно ставлять межі своїм індивідуальним і колективним можливостям. Тобто, наприклад, одна людина може сказати: "Я ніколи не зможу стрибнути з парашутом або в басейн з десятиметрової вишки. Це вище моїх меж! ". А інший йому у відповідь: "Нісенітниця! Я сто разів стрибав з парашутом, і взагалі - майстер спорту зі стрибків у воду". Де ж "межа" у кожного з цих людей? Погодься, що він різний і індивідуальний для кожного. І так - в будь-якій області. Людські можливості - це те, що можна безперервно розвивати і вдосконалювати. І для того, щоб для них не існувало меж, основна умова - це ліквідація обмежень і меж, встановлених людьми у свідомості. Якщо у свідомості все надумані штучні межі можливостей людиною зняті, то їх можна розвивати нескінченно.

     У нас була прекрасна, благородна ідея - провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у Васюківці! Станція "Клуня" - станція "Крива груша". Три копійки в один кінець. Родичі - безплатно. З учительки арифметики - п'ять копійок.
     Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом - непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти - дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і...
     Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна... Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?

(Всеволод Нестайко. "Тореадори з Васюківки")