Утворітт усі можливі форми слова день в однині і множині.

Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.

І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.

Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.

У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.

У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.

Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.

Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою.    Есле ето то?

батьки з дитинства вчили нас бути ввічливими з іншими людьми. зокрема, вони нас вчили не грубіянити старшим і шанобливо ставитися до молодших. однак, на жаль, це вірно далеко не для всіх людей. є люди, які вибирають хамство головним способом довести людині свою правоту. чи варто засуджувати їх, вони ж так виховані, по-іншому не вміють? у наші дні людина стикається з хамством мало не кожну хвилину свого життя. уявіть собі ситуацію – рано вранці ви, як і колись, зібралися на роботу в піднесеному настрої, зайшли в маршрутне таксі і абсолютно випадково наступили на ногу людині, яка стоїть попереду вас . як поведе себе в даній ситуації культурна вихована людина? безумовно, вона повернеться до вас, щоб подивитися, хто посмів потривожити її хід думок настільки нахабним чином. і тоді ви, дивлячись людині прямо в очі, винувато говорите: “вибачте будь ласка, я не навмисне”, на що людина спокійно відповість вам: “нічого, все гаразд”. зовсім інакше йде справа з людиною некультурною і погано вихованою, для якої хамство – річ буденна. ви навіть не встигнете відкрити рот, щоб вибачитися за те, що наступили їй на ногу, як почуєте на свою адресу: “що ти робиш! зовсім очманіли, топчуться як слони в посудній лавці! і звідки ви такі взялися”. і тоді ви, як людина вихована, розумієте, що з одного боку ви винні, однак з іншого боку ваш вчинок не так жахливий, щоб викликати у співрозмовника настільки агресивну реакцію. отже, напевно, ви неодноразово стикалися з ситуаціями, в яких вам незаслужено нахамили. у даній статті піде мова про те, як людині слід поводитися у випадках хамства з боку інших людей.