Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.
Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.
І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.
Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
12 речень з лексичними помилками
ответ:виготовити писанку
Отметить нарушение Marynasykoem 29.01.2017
ответы и объяснения
Tosiank8672
Tosiank8672Новичок
З давніх-давен український народ шанував свята. Але з особливою надією і любов’ю чекали люди Великодні свята. Саме з них починається справжня весна, буйноквіт природи. Саме на це свято всі бабусі і мами печуть паски і роблять крашанки. Змалечку нетерпляче чекаю щороку Різдва і Великодня, як найголовніших, найвеселіших свят. Мені подобається гати, як народжується свято, як випікають паски. Запашні, духмяні, вони так і зачаровують своєю красою. Починають пекти їх у чистий четвер. У хаті повинно бути прибрано, вимито, рушники випрані, накрохмалені, стіни побілені. Як тільки мама виставляє на стіл борошно, масло, яйця, родзинки, ваніль, до хати заходить святковий настрій. Добра, гарна паска — гордість господині. Є прикмета: славна паска — на добрий рік. Ото вже чаклує мама над тістом! Як добре вимісить, то’.пильнує, щоб не «втекло» з діжі. А поки паска підходить, під випічку готують круглі бляхи, змащують олією і виставляють на стільці, щоб були під рукою. У печі тим часом розкладають вогонь. Досвідчені господині, котрі живуть у селі, знають, що найкраще пекти паску на вишневих дровах, тому й готують їх завжди заздалегідь.
Коли тісто добре підійде, його викладають у форми. Кладуть не повну форму, а лише на третину, бо воно підростатиме. По-різному прикрашають паски, кожна господиня — по-своєму. Мама завжди посипає їх тертим сиром з родзинками, кольоровим пшоном або змазує збитим з цукром білком. Виробляють паски великі, менші й зовсім маленькі — для дітей, котрі з нетерпінням чекають того часу, коли мама за х до хати подивитися на «Великоднє диво». Але не куштувати, бо їсти паску можна лише в неділю, після того, як посвятиться. У неділю, коли вся сім’я сідає до столу, мама розрізає велику свячену паску нам на здоров’я та радість. Я гадаю, що всі дівчата й хлопці люблять Великодні свята і з задоволенням куштують смачну духмяну паску.
Объяснение: