Твір на тему "мова - диво калинове"

Чим для мене є мова мого народу? Без перебільшення можна сказати, що це одна із найбільших цінностей у житті. Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько і їх мова найпершими схилялися над немовлям. Потім була пісня — мамина колискова, дитяча, жартівлива. І скрізь чулися рідні, знайомі слова.

Кожна людина обирає собі мову, якою спілкується, інколи таких мов кілька, але рідною буває лише одна; найпотаємніші думки довіряють найріднішій мові і пишуть вірші загалом найріднішою мовою.

Немає такого письменника, який би не виказав своєї любові до своєї мови, який би не вболівав за її долю. Мільйони слів, а кожен письменник повинен вибрати свої, створити свою, власну, комбінацію, яку ще ніхто не сказав:

Страшні слова, кол вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

Найбільше серед письменників переймалися проблемами мови М. Рильський, П. Тичина, В. Симоненко, М. Куліш, А. Малишко, і зараз вони тривожать серце і Дм. Білоусу, і Б. Олійнику, і Дм. Павличку, Л. Костенко, І. Драчу та багатьом іншим. А вже про Шевченка і говорити нічого. Тому що роль мови у житті людини важко переоцінити. Можна багато говорити про красу, мелодійність, чарівність української мови. Тільки глухий не оцінить краси української мови. А яка сила жарту і дотепу в українця! Багато списано паперу про те, як принижувалася наша мова протягом віків, скільки виходило циркулярів про її заборону. Про це уже не варто говорити. З 1991 року українська мова знову здобула статут державної. Наша мова гідна такого статусу, бо нею можна сказати і найніжніші слова освідчення, і найдотепніші жарти, а зараз вона вчиться бути ще й діловою. Перед нею великі можливості. Ось тільки нам, українцям, треба навчитися її поважати, вважати рідною, найкращою. Бо мова — це сутність людини, це першоелемент народу, нації. Це не лише засіб творчості, хоч і це її величезний пласт, це — душа народу, його самобутність, неповторність. Згадайте, як любив і милувався українським словом Мокій у п'єсі М. Куліша "Мина Мазайло". Багато письменників ставлять мову в один ряд з Україною, матір'ю, коханою. Люди України, вчіться у письменників любити свою мову, збагачуйте її, розвивайте, і тоді ви і самі не помітите, як це "диво калинове" зачарує вас навіки.

Стіл [ст'іл] 4 букви, 4 звуки, 1 склад. Схема: - = 0 -
[с]  приголосний, глухий, тверд.,
[т'] приголосний, глухий, м'який
[і] голосний, нелаб., наголош.,
[л]  приголосний, сонорний,тверд.

осінь [ос'ін'] 5 букв, 4 звуки, 2 склади. Схема: 0 = 0 =

[о] голосний, лаб., наголош.,
[с']  приголосний, глухий, м'який, 
[і] голосний, нелаб., ненаголош.,
[н'] приголосний, сонорний,  м’який.

сіль [с'іл'] 4 букви, 3 звуки, 1 склад. Схема: = 0 =
[с']  приголосний, глухий, м'який, 
[і] голосний, нелаб.,наголош.,
[л']  приголосний, сонорний,м'як.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)

Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. ("Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький)

Під час третього дзвінка Яна, завжди привітна та врівноважена, не стрималася і почала кричати у відповідь. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)

Марк лежав, склавши під ковдрою руки на грудях, і чекав на запитання про те, що він робив у будинку на Міцкевича… до того, як натрапив на Гришину. ("Не озирайся і мовчи" Макс Кідрук)

У ньому жило багато людей, всі вони працювали на станції, ходили на роботу і поверталися з неї хто коли, отож у бараці хтось та не спав. ("Климко" Григір Тютюнник)

На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав.  ("Климко" Григір Тютюнник)

На прощання він поцілував Климка, притиснувши до свого великого живота й лоскотнувши вусами, вийняв з кишені хустку і став умочати її в кожне око по черзі... ("Климко" Григір Тютюнник)

Объяснение: