:3 1) з'ясувати види односкладних речень: 1. поклонися матері і дому. 2. тиша навкруги. 3. льотчикам натомлено дрімалось. 4. пошану здобувають по краплях. 5. у нашому дворі сніг не відкидали. 6. козацькому роду нема переводу. 7. так радісно навкруги. 8. люблю життя у боротьбі щоденній. 2) виконати синтаксичний розбір речень + частини мови та члени речення 1. ви пишіть так. щоб сонцем грала мова. 2. він іншим показує дорогу, а сам у болото лізе.

1 означено-особове (ти)
2 називне (тиша- підмет)
3 неозначено-особове (3 особа множ, дієсл. Минулого часу у формі множини)
4 безособове?
5 неозначено-особове (3 особа множ, дієсл. Минулого часу у формі множини)
6 безособове (нема)
7 безособове( суф. Но)
8 означено-особове (я)

"Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях. 

Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними. 

Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством. 

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.