Діалог на тему: " враження про софію київську" нужен!

земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.

софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.

зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.

фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.

довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.

Весна.

Та це ж весна, бо тане сніг, — 
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.

Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.

Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.

П. Капельгородський.

 

Завірюха.

Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.

Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,

Я. Щоголів.

 

Найбільшою річкою України є Дніпро (давні назви - Борисфен, Славутич). Це третя за площею басейну річка в Європі після Волги і Дунаю. Бере початок на Валдайській височині з болота Аксенінський Мох (Смоленська область, Росія). Довжина річки – 2201 км (в межах України – 981 км). 
   В Україні Дніпро протікає своєю середньою і нижньою течією і впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Дніпро разом з притоками обводнює майже половину нашої території. Він протікає від північних меж до впадіння Десни в меридіальному напрямку з півночі на південь. Далі напрямок змінюється на південно-східний уздовж північно-східного краю Придніпровської височини до Дніпропетровська. На ділянці між Дніпропетровськом і Запоріжжям пронизує кристалічні породи Українського щита і тече тут у меридіональному напрямку. На цій ділянці на Дніпрі було 10 порогів, які перешкоджали наскрізному судноплавству. Через пороги вниз за течією, і то лише навесні під час великої води, могли проходити невеликі судна і плоти, плавання проти течії було неможливим. Лише після спорудження греблі Дніпрогесу Дніпро став доступним для наскрізного плавання. Спорудження Дніпровського водосховища мало і негативні наслідки: затоплення родючих земель, лук, лісів. У межах Причорноморської низовини річка різко змінює свій напрям на південно-західний.