Добрый внчер! ! в якому реченнi e однороднi присудки? 1. обережний хитрий лис до нори вечерю нic. 2. листя на вербах порiдшало, поблiдло. 3. берiзеа i клен струсили на землю жменю листочкiв.

В первом предложении )))

В 1 предложении хорошо

ВпівДнями з сестрою розговорилися й вона розказала історію знайомих: немає нічого страшнішого, ніж коли через хату чи клапоть землі розриваються зв’язки, брати й сестри втрачають один одного, навіть не вітаються...
Я знаю такі приклади, вони, на жаль, непоодинокі. Двоє братів із моїх далеких прия­телів не розмовляли через дідівсь­ку хату 20 років. Ви тільки уявіть собі – цілих два десятки! Двадцять весен, літ і зим, які не проживеш заново!
Хтось скаже – та що вони втратили? Що втратили? Безмірно, безмежно, незрівнянно багато! Хіба можна перерахувати те, що вони пропустили за два десятки літ? Брати втратили щемливі звістки про народження нового сонечка, кожен у своїй родині. Вони втратили веселі й галасливі святкування днів народжень, коли вся родина, втомлена чаркою-другою та доброю гостиною, сидить за столом і згадує сімейні байки – в такі хвилини і молодь замовкає, захоплено слухаючи старших. Вони не мали веселих коляд та великодніх змагань за кращу випічку – і коли в одній родині пасочки порепали, господиня з другої щиро віддає свою найвдалішу братовій, щоб теж мала радість… Вони загубили підтримку в недобру днину, пораду в складній ситуа­ції, виручку, а найголовніше – братське щире порозуміння за будь-яких обставин. І навіть над могилами рідних, яких проводжали в останню путь, не могли підтримати один одного, щиро пошкодувати за втратою, бо треба думати, як би на поминках не сісти поряд…  
Таке буває не лише через май­но. Родини втрачають зв’яз­ки через банальні заздрощі, через «дурні голови» когось із половинки в сім’ї (коли людину повністю «відбиває» від її коріння), через наклепи, через,  через... Причин – мільйон, суть в однім – життя йде, як писала Ліна Костенко, і все без коректур, а при цьому всі ми дружно забуваємо, що «єдиний, хто не  втомлюється, – час.  А  ми  живі,  нам треба поспішати».  
Поспішати? Так! Бо 8 липня в Україні – День родини. Нове свято, якому всього два роки в українській історії, але тисячоліття в пам’яті нашої нації. Споконвіку ми були сильними завдяки родині, підтримці, витримці й порозумінню. То чи можна зараз через черепки й каміння їх втрачати? Тому – поспішати, бодай привітати братів і сестер зі святом, приїхати до батьків, нагадати двоюрідним про себе й просто побажати сонячного мирного неба. Бо хто знає, які коники завтра викине життя, і чи не доведеться нам шкодувати за тим, що втрачене?

1) Н.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомий
    Р.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомого
    Д.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомому
    Зн.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомий(сьомого)
    Ор.в.Дев'ятсот вісімдесят сьомого
    М.в.На дев'ятсот вісімдесят сьомому
2) Н.в. шістсот п'ятдесят чотири
    Р.в. шістсот п'ятдесяти чотири
    Д.в. шестистам п'ятдесяти чотири
    З.в. шістсот,шестисот п'ятдесятьох чотири
    О.в. шестмистами п'ятдесятьма чотири
    М.в. на шестистах п'ятдесяти чотири
3) Н.в. триста двадцять одна
    Р.в. трьохсот двадцяти одного
    Д.в. трьомстам двадцяти одному
    З.в. триста двадцять одна
    О.в. трьомастами двадцятьма одним
    М.в. про трьохстах двадцяти одному