Опис про рослину ромашку 5-7 речень будь ласка

Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.

Я казала це вже неодноразово і продовжую це стверджувати: Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому….
Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.

Після Тараса Шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу. Шевченко і Франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

Іван Франко народився в серпні 1856 року в сім'ї сільського коваля. Рідне село його, Нагуєвичі, розкидало свої хати по схилах Карпатських гір, це була типова трудова Галичина, яка в ті часи входила до складу Австро-Угорської монархії.

Проте Іван Франко ніколи не був письменником тільки Галичини. Коли у вересні 1906 року вчена рада Харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності, то це було визнання його літературних і наукових заслуг не лише гуртком прогресивної харківської інтелігенції, це його, сина Галичини, увінчала шаною і любов'ю вся Україна, мовби засвідчивши цим актом загальнонаціональне значення Франкової геніальної творчості, його багатоплідної подвижницької праці, його боротьби.

Не може не вражати енциклопедизм Франка, океанно широкий діапазон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречено трудилися задля України, задля свого народу.

Мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого б не сягали Франкове зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. Невситима душа поета прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків народів Заходу і Сходу, черпала, щоб збагачувати рідну культуру, розвивати і вдосконалювати знання, уявлення, мистецькі смаки української нації.

Іван Франко був ясновидцем, думка його сягала далеко, та навряд чи міг і він передбачити, з якими проблемами зустрінуться незабаром його нащадки, у яких складнощах постане перед людиною світ на порозі нового тисячоліття.

Що більше ускладнюється життя, то, мабуть, гострішою буде наша потреба вдивлятися в досвід минулих епох, у досвід тих, хто, беручи на себе відповідальність з каменярською силою й мужністю торував новим поколінням шляхи у прийдешність.

Думаючи про Франка, ми щораз думаємо про людську велич. Маємо на увазі не лише титанізм його праці, глибину й незалежність суджень, море вселюдських знань, що він увібрав; не менш нас вражає виняткова цілеспрямованість його рідкісного трудолюбства, сама послідовність його життя, сила віри письменника у рідний народ, незламна віра в будівничі, сказати б, єднальні можливості народів і людськості, адже саме від цього — і ні від чого іншого — на планеті нині залежить усе.

Франко стоїть серед тих великих порадників, мислитслів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись.

Франкові самою природою відведено місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи, адже завдяки йому, його невпокійливій совісті, його невсипущій праці ставали ми ближчими до людства, міцнішою й вищою ставала самосвідомість цілих поколінь українського народу, що виходив на арену світових подій уже з Франковою мужністю, з Франковим досвідом, з його духу печаттю.