Міні твір "чи важливо бути грамотним? "

Здавалося б, питання це риторичне. Але знову і знову, читаючи газети, слухаючи відео, спілкуючись з людьми, ми з гіркотою помічаємо: мова убожіє, він семимильними кроками йде до свого виродження. І мало хто бореться за чистоту мови.

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".  

- Онучек, давай навколо нашого дома посадимо сад? - спитала бабуся - Гаразд. Можно посадити яблуні, груші, абрикоси, вишні. - порадив онук бабусі - Що скажешь за малину та клубнику? - Згоден. Можно, буде осіню робити варення - Звичайно! - підтримала бабуся свого онука - Я ще думаю, що можемо посадити кавуни. Щоб в літку було чим посмакувати - Ти ж не забувай про овочі - нагадала бабуся онукові - Помідори, морква, картопля. І багато всього. - І в зимку буде, що нам всім - Пішли, бабуся! - гукнув онук бабусю - Ідем, дитино, ідем!