Наведіть приклад звукової анафори чи звукової епіфори

1. Анафора (грец. — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур (Вікіпедія).
Напр.:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш? (Тарас Шевченко, "Розрита могила")

Анафора - словосполучення "За що", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
 
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати. (Тарас Шевченко, "Іван Підкова")

Анафора - словосполучення "Було колись", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Повніша інформація - в Інтернеті.

2. Епіфора (грец. epiphor; — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі (Вікіпедія).
Напр.:
«...Вернітеся!» — «Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море. — Не вернуться,
Навіки пропали!» (Тарас Шевченко, "До Основ'яненка")

Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "Не вернуться".

Її душили, а вона живе!
Її палили, а вона живе! ("Україна")

Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "а вона живе".
Повніша інформація - в Інтернеті.

А дальше - ... те, що не знайдете в і-неті.

Військовий виконував свій обов'язок перед Батьківщиною.
Військовий госпіталь працює без перестану.
Нове (не змогла поставити це слово у вигляді іменника, хоч як не ламала голову)
Нове пальто гарно пасує до черевиків.
Дорослі інколи забувають, що були дітьми.
Дорослі люди зібралися іти в кіно.
Старий сидів на лавці біля хати.
Старий дід розповідав онукам казки.
Коло на асфальті скоро змиє дощ.
Коло річки паслися гуси.
Мій рідний край назавжди у моєму серці.
Край дороги росла одинока тополя.
Молоді відправились у весільну подорож.
Молоді яблуні вже добре родили.

Михайлик звичайний хлопчик із двора, але його особливість в тому, що він чує, наче йому на вухо ведмідь наступив. Коли мама кличе його додому, він не чує і далі собі бігає.

Колись мама читала книгу, а Михайлик сидів поруч. Раптом мама ла: "Тридцять шість." Михайлик каже:"Що тридцять шість? Я все чую." А мама не розгубилась:"Ти, Михайлику, мене зараз прекрасно чуєш, а коли я тебе з вікна кличу, то ти нічого не чуєш! Питання: чому?" Михайлик:" Ой, мамо, щось не почув, що ти говориш."

Ось така розмова.