Твір роздум на тему який вчинок можна назвати героїчним? !

Для мене особисто, героєм вважається той чоловік, який пожертвував чимось важливим або навіть власним життям заради когось або чогось.

Це люди з великої літери і маленької літери, які творять добро і заслуговують поваги.Є заслужені герої, визнані урядом і відомі на весь світ, а є герої, про яких ми навіть не чули, і вони тихо продовжують жити в тіні.

Герой, це людина здійснює акт самопожертви заради загального блага, заради миру на землі, заради близької людини, заради нас з вами.

Я думаю героїзм поняття широке. Ви праві, для когось заробити на шматок хліба вважається героїчним вчинком, а для іншого винести з пожежі купу діточок, що залишилися одних будинку і влаштували пожежу.

У наш час, встати на захист слабкого — це вже подвиг! А простягнути руку до НЕ залишити в біді, вже думаю можна вважати героїзмом.

Хотинська фортеця - прекрасний зразок середньовічного оборонного зодчества України, один з найбільш значних пам'ятників архітектури Буковини. Побудована в XIII в. за наказом князя Данила Галицького на місці ранньослов'янських укріплень. Замок (цитадель) складається з чотирьох оборонних веж, палацу коменданта, офіцерських казарм, церкви з фрагментами розпису XVI в. Довгий час Хотинська фортеця була форпостом Галицько-Волинського князівства, важливим оборонним пунктом Придністров'я. У XVI в. її зміцнює молдавський король Стефан III. У 1621 р. під Хотином об'єднані польсько-українські загони під командуванням гетьмана Я. Ходкевича розбили 150-тисячну турецьку армію, яка вважалася непереможною. Вирішальну роль у Хотинській битві зіграло 40-тисячне козацьке військо гетьмана П. Сагайдачного. Однак Хотин залишився під владою турків, які у XVIII ст. за до французьких інженерів звели поряд з замком Нову фортецю з земляними ровами, бастіонами і чотирма воротами. Усередині міг розміститися 20-тисячний гарнізон.

Після приєднання Бессарабії до Російської імперії в XIX в. фортеця була відновлена, замкова мечеть перетворена в гарнізонну церкву Олександра Невського, а мечеть на території Нової фортеці стала церквою Св. Миколая. Після Кримської війни Хотинська фортеця як військовий об'єкт втратила значення, однак непогано збереглася. Її значні стіни служили декораціями в таких відомих кінофільмах, як "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Дартаньян і три мушкетери", "Стріли Робін Гуда", "Тарас Бульба". До 1000-річчя Хотинської фортеці проведена реставрація. У корпусі казарм відкрита музейна експозиція. На території працює кафе і сувенірна крамниця.

Українська народна казка Полтавщини

Якось раз вовк із зайцем покумалися. Приятелями були. Але так трапилося, що вовк зо два дні не міг нічого вполювати, голодний такий, що аж зубами клацає. Прибіг він до зайця, та й каже:

— Ну, куме, що було між нами, то було, тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.

А заєць каже:

— Ей, куме, та ти бачиш, який я малий? Чи ти мною наїсися? Ліпше ходи зі мною на толочку, там кобила пасеться. Ти її дістань, то матимеш що їсти.

Вовк каже:

— Добре веди.

Прийшли вони на толочку, бачать, пасеться кобила, а вуздечка за нею по землі волочиться.

— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі до ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за вуздечку, а ти тоді підбіжи, я тобі вуздечку засилю на шию, то вже тоді кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лише добре піджени, то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.

— Добре, — каже вовк.

Пішов заєць. Кобила його не боїться. Взяв вуздечку за кінець, зав’язав петельку, моргнув на вовка, той прискочив із-зі корча, заєць йому закинув сильку на шию, а сам тікати.

Ей, як кобила зачула вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як не зачне хвицькати! А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила немила. Вже би всього відрікся, ба, коли бісова вуздечка на шиї зав’язана.

А кобила січе ногами, так січе, що вовк уже й про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та й кричить вовкові.

Як кобила вчуяла той крик, гадала, що то другий вовк, як пуститься тікати, а вовк на вуздечці за нею тягнеться.

Що він не гепне об камінь або пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.

Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Підходить ближче, а то вовк за шию на вуздечці зав’язаний. Не знати вже, чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить того, що відтоді вже вовки ніколи зайців у куми не просять.