Есе на тему "гармонія природи і людини як духовна цінність" іть нужно! )

Природа - це вічне життя, становлення і рух.

Природа не визнає жартів, вона завжди правдива, завжди серйозна, завжди сувора; вона завжди права; помилки ж і омани виходять від людей.

Природа - творець всіх творців.

(І. Гете).

З самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. Клімат, рельєф, оточення - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. Природа таким чином впливала на  становлення національного характеру. 

У житті трапляється так, що природа дає нам дуже цінні уроки виживання і боротьби зі стихією. Людина вже давно віддалився від природи, і перетинається з нею лише маленькими уривками, у вигляді домашніх тварин або рослин. Вчені давно зрозуміли, що природа – це головне джерело здоров'я, життя, і історії походження людини. Дружить з природою дуже важливо і корисно, тому що лише вона, при грамотному погляді на неї, здатна навчити як жити так, щоб залишатися якомога довше здоровим і молодим. 

Справа в тому, що людина постійно витрачає ресурси планети, які рік від року виснажуються все сильніше і сильніше. Багато лісу зазнали вирубці з-за того, що людина освоїв деревину як матеріал для виготовлення багатьох речей, багато болота осушились, з-за того, що людина прагнув их засіяти культурами, щоб прокормить себе самого. Деякі тварини були приручені, а деякі і зовсім прижилися настільки, що фактично вже є членами сімей, як коти чи собаки.

У моєї бабусі є собака. Це велика середньоазіатська вівчарка, яка має кличку Рекс.
У нього довга густа шерсть білого кольору, на спині злегка завихрена. Голова велика, мордочка видовжена, звужена до носа. Очі у Рекса темні і розумні. Дивиться він на всіх пильним, уважним поглядом. Стрункі довгі ноги заросли гладенькою шерстю. Хвіст коротенький, а з нього хвильками спадає шерсть. Рекс великий і сильний, та характер має добрий і спокійний. І хоча він уже дорослий, любить гратися з м’ячиком, бігати зі мною наввипередки. Мені подобається Рекс, і я залюбки з ним граюся.

"Зимовий Ліс"
Як чудово на прогулянці в зимовому лісі!
Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.
Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.
Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.