6.В котрому рядку вжито часткуА Дякую тобі за листа.Б Хоч хвилиночку зачекай на мене.В Пам'ятаю, як уперше пішов до школи.ГУтішило мене те, що ти любиш музику.д Мені захотілося жити так, щоб душаспівала.​

Відповідь:

6.В котрому рядку вжито частку

Б Хоч хвилиночку зачекай на мене.

Пояснення:

Відповідь:

Б)

Пояснення:

Інші не підходять, тому буде б

Стоял февраль. С самого Крещения держалась ясная погода, без ветров и метелей, с крепкими, сердитыми морозами. Глубокий снег, первоначально напавший в ту зиму ещё до Введения и обильно подновляемый во все Филипповки, ни разу не сгонялся паводками и теперь, скованный ноздреватым настом, мирно покоился на полях. 

Благодаря отсутствию ветров, снег этот покрывал землю ровною, слегка волнистою пеленою; даже вокруг жилищ не было сугробов. 

Дороги, не заносимые позёмкою и не заметаемые метелью, были превосходны. Сани не ныряли по ним, как по волнам бушующего моря, и даже ночью путник не мог бы сбиться с них, ибо отчётливо чернелись на сером фоне зимней ночи правильные ряды соломенных вешек, ещё не разнесённых бурею по степи и не поникших под напором бешеных снеговых волн. 

Небо не завешивалось мглою и не закрывалось хмурыми тучами, но с неутомимой яркостью синело и сверкало. Зори не погорали, зажигая небо зловещим багрянцем и, подобно пожару, пылая над пустынными снегами, но кротко и тихо сияли, нежно окрашивая и степь, и небо приветливым румянцем и предвещая всё ту же постоянную погоду на завтра. 

Днём ослепительно блистало холодное солнце. По ночам высыпали бесчисленные звёзды, тускло мерцал Млечный Путь и светила голубая луна, обливая молчаливые поля меланхолически-сказочным сиянием. (По А. Эртелю.)

У цей час у місті Упсалі було собі двоє студентів. Одного звали Щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — Невдаха, бо йому ні в чому не велося.
Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору.
Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена.
Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить.
Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити.
«Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,— адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».