1. чим видризняются самостийні частини мови від службових?

Самостійні частини мови (вони ще називаються знаменними) виконують номінативну або вказівну функцію в реченні. Вони називають предмет або явище, його якості або властивості, позначають кількість, дію і стан. «Ця коротка промова тривала порівняно недовго – півгодини. Слухаючи Фунта, Паніковський розчулився». У цих пропозиціях всі частини мови – знаменні, проте завжди обходитися ними неможливо: ми використовуємо поширені і складні лексичні конструкції і в усній, і в письмовій мові, а для граматичного і синтаксичного зв’язку потрібні прийменники, частки і сполучники.

Із службових слів неможливо побудувати речення – їх вживають тільки зі знаменними. Лексичного значення вони не мають, у них неможливо виділити корінь або основу. Шкільна програма зазвичай рекомендує визначати, в чому різниця між самостійними і службовими частинами мови, поставивши запитання до даної лексичної одиниці: якщо це неможливо, то перед нами службове слово.

Частота вживання знаменних частин мови набагато нижче, ніж службових, проте список останніх вельми обмежений (порівняно з лексикою мови) – всього до 200 одиниць. І якщо кількість іменників, прикметників і дієслів постійно змінюється, то склад частинок, сполучників і прийменників практично статичний, а їх вживання не залежить від типу і жанру тексту.

З морфологічної точки зору відміна самостійних частин мови від службових полягає у висловленні їх граматичного значення через якийсь граматичний показник. Службові слова як раз і є одним з таких показників (у ряді випадків), але самі морфологічно не змінюються.

у мене вдома вже два роки живе сухопутна черепаха люся. на сімейній раді ми вирішили, що не будемо її садити в акваріум або в якусь коробку, адже тварині, як і людині, потрібна свобода. люся у нас дуже волелюбна черепаха.  вона повзає, де хоче і спить, коли захоче.

коли люся хоче їсти, вона виповзає на середину кухні, підводиться на передні лапи, витягає голову і крутить нею по сторонах. якби вона вміла говорити, вона б сказала: «люди, ви не бачите, я голодна! » люся дуже любить капусту, яблука, моркву і сиру картоплю.

одного разу вночі я вийшла на кухню попити, не включила світло і ледь не наступила на черепаху. я дуже злякалася, навіть підстрибнула, а люся проповзла мимо, не звернувши на мене жодної уваги.

повзає люся дуже швидко, зовсім не як черепаха. якщо у неї є якась мета і вона до неї прагне, за нею не наздогнати. іноді вона де-небудь ховається, і ми її всією сім’єю розшукуємо. у такі хвилини ми шкодуємо, що наша люся не вміє вимовляти які-небудь звуки (наприклад, гавкати, нявкати або щось ще).

а навчила мене люся доброти . турботи про когось опруч себе . тому,хто цього потребує. навчила цінувати дружбу .

моя люся дуже розумна і красива черепаха, і я її дуже люблю!

можна підставити іншу тваринку 

З багатьох античних міфів  мене  найбільш вразив міф про  Прометея, який  вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям, і міф про Ікара, першу людину, що знялась на крилах у небо. Він  змайстрував собі крила з пір'я, склеєного  воском. Ікар піднісся занадто близько до сонця, і сонце розтопило віск крил, від чого Ікар упав у море й потонув. Образ, Ікара заполонив мої мрії. Я мріяв зробити  з чогось крила, злізти на  Успенську дзвіницю та й плигнути з неї на тих крилах. А ще ліпше вигадати таку машину, що підіймала б тебе на крилах з землі, тоді можна було б спробувати політати. Якщо люди й підіймалися досі в повітря, то тільки на повітряних кулях. І мрії лишалися мріями...Десь 1909 року стали писати в газетах, що вигадано гвинт, який всвердлюється в повітря,  такий гвинт, чи пропелер, доданий до видовженої повітряної кулі, створив за кордоном дирижабль. В газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини — аероплани й відважних людей — авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах. Досі невідоме слово "авіація" так зацікавило великих і малих, що, коли до міста приїхав лектор, який мав розповісти про таємниці літальних машин, в залу важко було протовпитись. Лектор оповідав про польоти американців братів Райт, про успіхи французького авіатора Блеріо і продемонстрував літання маленького пропелера. Пущений з спіральної залізної палички, пропелер пролетів половину зали. Незабаром такі пропелери стали продавати як іграшку по крамницях. Нас, дітлахів, уже не вабили тепер паперові змії; тепер кожний із нас мріяв придбати собі цей маленький залізний пропелер. Через рік мені пощастило побачити і саму літальну машину.

Влітку 1910 року мати поїхала зі мною до Харкова в гості до родичів. Дітей у тих родичів не було, мене познайомили з сусідським хлопчиком Вітею, моїм однолітком. Вітя охоче водив мене по харківських вулицях, де що не крок, то й побачиш якесь чудо великого міста. Я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на  автомобілі, яких ще зроду не бачив. А в неділю він повів мене  за місто глянути на таке, що навіть і йому було первиною. Ще в суботу він таємничо прочитав мені наклеєну на паркані афішу, в якій повідомлялося, що  відомий спортсмен і улюбленець публіки Уточкін буде демонструвати польоти на літальній машині на іподромі, де звичайно бували кінські перегони.