Написати казку на тему під лежачий камінь вода не тече

Під лежачий камінь вода не тече…Камінь що котиться мохом не обростає… Рух це життя і рухатись треба вперед, впевнено йти до мети. Наш обов’язок старанно навчатися, здобувати професію. Без цього неможливо кимось стати у житті, але легко загубитися і прожити нікчемне, нічого неварте життя. Ніхто не мріє стати волоцюгою, а от здолати лінощі важко майже кожному. Я дуже люблю читати українські народні приказки. прислів’я, притчі, легенди де висміюється ледарство. Я переповім одну з притч.Жила жінка з чоловіком, а був він справжнісіньким ледарем. Кроку лишнього не ступить, зовсім нічого не хотів робити, без жінки пропав би. Але життя є життя і одного разу їй довелося збиратися у далеку дорогу, щоб відвідати хвору сестру. Як же залишити чоловіка вдома, поїздка для нього занадто важка… Жіночка була дуже кмітлива, розумна і ось що вигадала. Вона спекла велетенського бублика, наділа чолов’язі на шию і поїхала. До повернення дружини він мав би дожити, крути собі та їж. За кілька днів жінка повернулася і побачила мертвого чоловіка, що прогриз дірку, а далі навіть пальцем не поворухнув, щоб того бублика зрушити.

1. Вивчай інші мови. Вивчай - присудок. Узагальнено-особове речення.
Діймо! Це також узагальнено-особове речення , яке складається зі слова-присудка.
2. А-3. Б-2. В-5. Г-4. Д-1. Е-4.
3. Г.
4. А-4. Б-1. В-2. Г-4. Ґ-3. Д-4. Е-2. Є-1.
5. 1. Які освячені традицією страви мають бути на столі? 2. Багатокімнатні хати мали поряд ще й окремі господарські прибудови із чотирисхилими,  вкритими соломою чи очеретом дахами. 3. Проведені в Богданівні дні пробуджували в художника потяг до фольклору, любов до природи. 4. Дядько Роман зовсім не помічає  занурених у полин  хлоп’ячих голів. 5. Був у Романовім садку повитий особливою таємничістю куток. 6. Віддалік мовчало громаддя  схожих на вершників копиць. 7. Я йшов вулицею, вдихав на повні груди  настояне на пахощах розквітлих акацій та бузку повітря.

  Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. 
     Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. 
     Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. 
     Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!