Самостыйна робота з укр мови по темы Однорычний член речення

Багато людей говорить, що її як такої не існує, бо хоча б одна із сторін через певний час закохується і це переростає в стосунки. Однак хотілося б вірити, що існують такі люди, які просто дружать і спілкуються на вільну тему, діляться секретами та переживаннями…

Однією із запорук справжньої дружби можна вважати підтримку в тяжких ситуаціях, які підносить нам життя, як випробування. «Справжній друг пізнається в нещасті» – так писав Езоп. Справжніх друзів не можна ображати, а особливо, якщо це друг протилежної статі, тому що повага – одна з головних причин міцної дружби. Про друзів не можна забувати. Ми їх самі обираємо, і якщо вони змінилися у кращий чи гірший бік, ми повинні завжди зрозуміти їх. Можливо, навіть порадити, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації, або тягнутися за ними, якщо вони ідуть до вершини.

Часто можна почути, що дружби між хлопцем і дівчиною не буває. Але як бути з інтернетним спілкуванням, яке стало модним у наш час? Серед моїх знайомих є такі, які дружать через соціальну мережу і не бачилися ще жодного разу. Вони не можуть прожити жодного дня, щоб не поговорити та не обговорити щось. Тим не менше у кожного з них є своє особисте життя. Хтось може сказати, що це божевілля, інші вважатимуть, що так і повинно бути. Це все реалії XXI століття, коли ми можемо знайомитися у соціальних мережах, довго спілкуватися, за у гості, сумувати, переживати і «до нестями» дружити.

У кожному віці дружба між людьми протилежної статі має свою забарвленість. Шкільні роки – це пора безтурботного дитинства, веселих пригод та мрій. І звичайно, що не обходяться вони без дружби із дівчатами. Вона може бути нетривалою, з різними своїми помилками та особливостями, а буває і навпаки – до кінця шкільних років. Дружба міцна тоді, коли є взаєморозуміння, спільні погляди та інтереси, почуття гумору, тобто духовна спільність, яка інколи може перерости і в кохання…

Чи варто дорожити такою дружбою? На мою думку, така дружба потрібна, якщо вона справжня. Часто представниці жіночої статі бувають в житті набагато практичнішими і мудрішими, ніж хлопці.

Моє ставлення до Онєгіну суперечливо і змінюється. міру розвитку сюжету. Онєгін-егоїст, нудьгуючий в перших розділах роману, симпатії, зрозуміло, викликати не може. А Онєгін, читає мораль закоханої Тетяні, викликає обурення. Як легко він може заподіяти зло людям просто так, від нудьги. І як легко він здатний забрати життя в іншої людини, побоюючись уявного осуду суспільства, яке чуже йому. Хіба в цих сценах Онєгін здатний викликати співчуття?

Але, у міру того, як в душі Онєгіна відбувається оновлення, моє ставлення до нього змінюється. Мені вже шкода його, шкода як людину, по суті своїй благородного. Крах усіх його надій, його особисте нещастя – справедливі, це розплата за всю його безцільно прожите життя. Бути може, це приведе його на правильний шлях, шлях боротьби за щастя народу?

Для Пушкіна критерій цінності людини полягає, по-перше, у прагненні до свободи, особистого та громадського; по-друге, у прагненні до творчості, сприйняття поезії, мистецтва (непереборна пристрасть творити завжди була для Пушкіна позитивною ознакою) по-третє, любов – краса духу, його високе прагнення.

Свобода, творчість, любов – три стихії духу, в людині прекрасні, три пристрасті, що роблять його істотою воістину благородним, три сфери активності, наповнюють життя змістом і сенсом.

Всі вони могли бути доступні Онєгіну, але всі вони заглушені в ньому його оточенням, вихованням, умовами життя. Онєгін далекий високої пристрасті свободи, як і пристрасті творчості, поезії, нездатний він до піднесеної любові.

Це не вина, а біда Онєгіна. Вина Онєгіна – мимовільна, трагічна. Вина Онєгіна є вина світу. Вина на суспільстві, яке так несправедливо влаштовано.

Євген Онєгін не знайшов свого місця в житті. Він відірвався від світського суспільства, але не приєднався до жодного іншого. “Світське життя не вбила в Онєгіні почуття, а тільки охолодила до безплідним пристрастям і дріб’язковим розваг. Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше відчував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури. але сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без сенсу”