Скласти по одному реченню з поданими словами й сполученнями слів. Підкреслити граматичні основи. 1. Поволі, по волі. 2. Збоку, з боку. 3. Зрештою, з рештою. 4. Напам’ять, на пам’ять.

Ружба — це достатку рiч, сварка — вороговi свято. Друзiв
сто — i мало ïх. Ворог — i один — багато. Д.
Бiлоус. У будинку людського щастя дружба зводить стiни, а любов
утворює купол. У цих словах К. Пруткова образно визначена роль
дружби в людських стосунках. Нинi, коли час збiгає надзвичайно
швидко, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не
вистачає часу для спiлкування, а телебачення подекуди
замiнює людське спiлкування — чи актуальнi питання глибоких,
вiдданих дружнiх взаємин? Чи не замiщуються цi вiдносини
поверховими приятельськими, якi засновуються на спiльностi справ i
вiдпочинку? Дружба ушляхетнює життя, ïï шанували та
возвеличували мислителi давнини. Дружба, в оцiнцi Аристотеля, —
найнеобхiднiше для життя: адже нiхто не волiє жити без друзiв,
навiть якби вiн мав усi iншi багатства. Далi вiн роз'яснював:
Дружба ле тiльки неоцiненна, а й прекрасна — ми уславлюємо I того, хто любить своïх друзiв, мати багато друзiв — це чудово, а деяким навiть ! здається, що бути хорошою людиною i другом — це одне й те саме.Надзвичайно високо оцiнюється дружба в украïнськiй культурi й ментальностi. Розкриваючи велику силу дружби, Григорiй Сковорода наводить слова Плутарха:
Дружба, супроводжуючи життя, не тiльки додає втiхи й чарiвностi свiтлим його сторонам, а й зменшує страждання, i Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радiсним, приємним i милим, коли друг поруч i разом iз вами втiшається. I як би пiдлесник не кував лихо, використовуючи насолоди i приємностi, треба знати, що вiн нiчого радiсного не вносить у дружбу.Сковорода навчав бути обачливим у виборi друзiв. Звичайно, час вносить своï корективи, але такi поняття, як дружба, любов завжди залишатимуться найвищими цiнностями. Вони являють собою якийсь таємничий процес, який неможливо запрограмувати, наповнюють життя радiстю спiлкування, взаєморозумiння, емоцiйно збагачують його. ”' У психологiï поняття дружба визначається як стiйкi iндивiдуально-вибiрковi мiжособистiснi вiдносини, якi характеризують взаємну прихильнiсть ïх учасникiв, взаємнi очiкування вiдповiдних почуттiв та вiддання переваги. Розвиток дружби передбачає слiдування ïï неписаному кодексу, що стверджує необхiднiсть взаєморозумiння, вiдвертостi та щиростi. Вона передбачає довiрливiсть, активну взаємодо взаємний iнтерес до справ та переживань iншого, щирiсть та безкорисливiсть почуттiв. Серйознi порушення кодексу дружби ведуть до ïï припинення, або до поверхових приятельських стосункiв, або навiть до перетворення дружби у ïï проз и лежнiсть — ворожiсть. Найбiльшоï iнтенсивностi досягає дружба в юнацькi роки та в перiод ранньоï зрiлостi, коли вiдзначається виняткова значущiсть вiдносин iз друзями, найбiльша частота зустрiчей i найбiльший обсяг спiльно проведеного часу. При цьому вiдносини мiж друзями наповненi глибоким емоцiйним змiстом i часто зберiгаються протягом усього життя.
Дружба виступає iнодi своєрiдною формою психотерапiï.
Вона дозволяє висловити потаємнi почуття, якi переповнюють
людину, та знайти пiдтримку тих, хто подiляє ïï думки.
Для мене друзi мають дуже велике значення. Це найдорожчi люди пiсля
батькiв. З ними я завжди можу бути вiдвертим. Разом iз друзями я швидше
знаходжу розв'язання будь-якоï проблеми, з ними легше виконувати
усiляку роботу, радiснiше проводити вiльний час. Я цiную своïх
друзiв, намагаюся не сваритися з ними й допомагати ïм завжди, коли
виникає потреба. Тож справдi, як стверджує украïнське
прислiв'я, людина без друзiв — що дерево без корiння.

В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.

У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.

Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.

В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.

Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

І  найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став нням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.

Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .

Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:

О світе наш незаходимий!

О ти, пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине!

Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у нні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.