Синтаксичний розбір речення : Коло верби протікає річка, а поряд місточок . :)

О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам'я. 
                               (Дмитро Павличко) [це епіграф]

На мою думку,  твоя мова, подарована тобі долею, — це те,  що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.

Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.

У кожного народу є свої традиції. їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.

В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів.

Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.

Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже малим.

Було мені років п'ять-шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Свят-вечір перед Різдвом. Надворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів із почутої колядки, і самого обряду.

Але найповніші враження про народні обряди я привіз зі Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою, а й пізнавальною, бо ми не просто гали народні різдвяні обряди, а й брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а наступного року ми й самі ходили колядувати, щедрувати й посівати. Так що всі Святки пройшли незабутньо. Відтоді я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію і культуру того чи іншого народу, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших слов'янських народів.

Дивіться також

Як приємно іноді буває дізнатися, що українські традиції багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Навіть дивно буває: хтось милується українською народною піснею, а ти так пишаєшся, наче тебе особисто похвалили.

Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято першого снопа... А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його.