Написати твір публіцистичного характеру: "що необхідно для того щоб наші міста й села стали чистішими".

Щодня ми озираємось і бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. це все природа. людина — частина її. але у людини є можливість змінювати природу. кожна зміна позначається на навколишньому середовищі. змінювати природу людина повинна обережно, бо окремі дії можуть завдавати шкоди і навіть призвести до загибелі. від людини залежить, чи збереже вона природу, чи зруйнує. нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава на лугах, могутні дерева в лісах. це життя. і наш обов'язок — зберегти його. без природи людина загине. збереження природи — це збереження людини. сьогодні люди об'єднуються у товариства, метою яких є охорона природи. навколишнє середовище потребує нашого захисту. забруднення річок і озер, загибель лісів, знищення цілих видів рослин і тварин — справа рук людини. проте тільки людина може врятувати природу. і дорослі, і діти повинні об'єднати свої зусилля у справі захисту довкілля. кожен школяр може посадити дерево і нагодувати птахів. ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе сміття. якщо так робитиме хоча б кожен школяр, то й це буде вагомий внесок у дорослу справу збереження природи.

Настала зима.Вона принесла нам багато ігор і розваг.Також вона принесла нам холодні, морозні ранки. Коли за вікном лютує мороз і йде пухнастий сніг. Бо сонце вже не гріє землю як раніше.Іноді буває так холодно, що в деяких містах відкривають медпункти для людей, які постраждали від морозу.Також може іти багато снігу.Це проблема для авіакомпаній і людей, бо авіакомпаніям доводиться забороняти переліт до інших країн і через це деякі люди не можуть повернутись на Батьківщину. Крім цього зима принесла нам таке чудове свято як "Новий Рік" по телевізору цілий день ідуть новорічні телепрограми, які надають атмосферу свята. Такі пішли холодні ранки...

Осінь і зима нашого життя
      Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.
      Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною...
      Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.
      Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.
      У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!
      Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами...
      Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":
                        Все стерпить, хіба заплаче стиха,
                        Дивлячись на добрих малюків.
                        Все стерпить - докори, сором, лихо, -
                        Лиш би вмерти на землі батьків.
      Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...