Написати твір з планом про свою сімю​

Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку.
Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом.
Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора.
Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався.
Помандрував його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. Відчув художник мінливу тишу. Все затихло, не ворухнеться.
Золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «Спи, моя зіронько, спи...».
Прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу."

Поряд з чашею стояв дерев яний ідолець:довгоносий, з широким підбо рукиріддям, нахмуреними бровами. на грудях були складені руки, ноги його впиралися в підставку. це був прадавній ідол -Світовид. Нестор помітив, що над віконцем висів гіллястий корень- це оберег дому.
Чоловік перехрестився. В душі було відчуття далекого, забутого, але рідного. З пям яті молитвами , книгами витруював все зле( щодо цього речення не впевнена), але до кінця все це знищити йому не вдалося. як не вдається людині зректися свого дитинства, роду...
- Бачу, в тебе старі боги й чародійства живуть поруч з іконою, на одній полиці,- мовив Нестор .

- Живуть, не б’ються,- спокійно відказала вона. – Хай усі помагають людям.